Українські народні казки

Як дурний брат багатим став

Українська народна казка Гуцульщини

Було в батька три сини, два розумні, а третій не при повнім розумі. Жили вони коло батька, поки батько не помер. А як батько помер, сини накупили бочками меду, пива і риби сушеної, щоби приймити людей після похорону. Ідуть до церкви батька ховати, а Грицькови кажуть:

— Ти сиди й стережи хату. Ми зараз усі прийдемо.

А Грицько висипав у хоромах весь мед і все пиво. І туди покидав рибу. І плаває по тому і ловить рибу. Прийшли брати з людьми з похорону, а двері заперті. Вони до дверей, лускають кулаками.

— Грицьку, пусти!

— Зараз, зараз, най допливу.

— Ади, — кажуть, — уже щось дурний наробив та й нас не пускає. Пусти, Грицьку, бо будемо двері ломити!

— Зараз, зараз, уже допливаю.

Виломили браття двері, дивляться, а Грицько плаває в меду, в пиві, ловить рибу. І люди порозходилися, бо нічим уже було людей приймати.

Браття цілу ніч радилися, що вони мають робити. І подумали:

— Лишаймо це все Грицькови, а самі йдімо в світ, бо ми з ним не можемо жити.

І вдосвіта взяли торби і пішли від хати. Грицько пробудився, подивився, що братів нема, побіг до стайні і взяв батькову ступу. І давай бігти за браттями. І наздогнав він їх коло самого темного лісу. І кричить їм:

— Чого ж ви мене лишили?! Я йду з вами. Обернулися браття, а Грицько вже коло них.

Ішли вони втрьох цілий день, і застала їх ніч в темному-претемному лісі. Полягали вони спати під величезного старого дуба. Чують уночі, хтось іде. Ідуть багато людей і говорять. Браття кажуть:

— Вставаймо, бо, напевне, розбійники йдуть. Кидай, Грицьку, ступу і лізьмо на цего дуба.

— А я ступу не кину, бо це татова ступа.

Що вони його не просили, що йому не казали, він ступу не хотів лишати на землі. Прийшлося їм тягнути на дуба ступу разом з Грицьком.

А розбійники прийшли саме під того дуба. Привезли цілу фіру золота і розклали ватру. Варять собі під тим дубом кашу у великому горшку. Грицько каже до браттів:

— Я хочу пчихати. Просять його браття потиху:

— Не пчихай, бо нас уб’ють розбійники.

Ні, Грицько таки не витримав і пчихнув. А розбійники кажуть:

— Скоро на день буде благословлятися, бо пташки росу збивають. Грицько каже:

— Мені знов недобре, я ще буду пчихати.

— Не пчихай, — тихенько говорять йому браття.

А він ще дужче пчихнув, і просто розбійникам у кашу. Розбійники кажуть:

— Це манна Божа паде з дуба нам у кашу. Нараз каже Грицько:

— Мені руки зімліли, я буду пускати ступу. Я не годен тримати.

Браття його просять, браття його молять:

— Та же тримай ступу, бо розбійники нас усіх повбивають, як уздрять, що ми тут на дубі.

Але Грицько того не слухав і ступу пустив. А ступа як затарахкотіла, як загриміла по гілляках, як гопнулася в котел з кашею! Розбійники в той час сиділи всі навколо ватри, і та каша вся пішла їм у очі і повипарювала їх. Вони напудилися і всі повтікали. А браття злізли, взяли фіру з золотом і коня, посадили на фіру Грицька із ступою і поїхали до хати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
29 квітня 1984 року
Оповідач: Близнюк Ганна Іванівна (1933 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.