Українські народні казки

Як дурний воли продав

Українська народна казка Бойківщини

Були в батька три сини: два розумні, а третій трохи прибитий. Треба було їм продати пару волів. Тоти два розумних привели воли на ярмарок, купців не було — не продали, і завернули додому. А той дурний брат сидить на печі та й питає:

— Що, не продали? На другий понеділок пожену я. Вони до него:

— Ми не продали, а ти продаш? А батько каже:

— Та дайте ’му покій, най гонить. Лишіть його.

Прийшов понеділок, дурний зліз з печі, бере воли на мотуз і на ярмарок. Попри дорогу, як звикло, дерева ростуть. Вітер подув, а стара верба зачинає рипіти. Він зупинився коло верби та й питає:

— Що, купуєш бики? А то дерево, мовчить.

— Кілько даєш?

Вітер не дує, і верба стоїть тихо.

— То кілько даєш?

Знов подув вітер, зарипіла тота верба.

— Три тисячі?

Бере воли, прив’язує до тої верби. Верба знов зарипіла.

— Що, кажеш, що не маєш грошей? За тиждень прийду, аби були гроші.

Прив’язав воли до верби, а сам собі пішов. А воли, звичайно, хтось відчепив. Нема нікого, ґазди нема, то відчепив воли та й повів. Приходить він додому, браття питають:

— А де ж воли?

— Я продав.

— Кому ж ти продав?

— Вербі.

— Ну, а гроші де е?

— Та за тиждень казала верба прийти, бо не має тепер грошей.

— Аби тебе шляк трафив! І волів нема, і грошей нема. Ну, а коли казала верба прийти за грішми?

— На другу неділю.

Вони махнули на дурного рукою — пропали воли.

Минула друга неділя. В понеділок бере дурний сокиру і йде до тої верби. Вітер не дув, то й верба нічого до него не говорила, не рипіла. А він став та й каже:

— Що, як-ись купувала воли, то говорила, а як за грішми прийшов, то не говориш? Давай гроші, бо тя рубати буду.

Вітер не дує, верба не говорить, зачав рубати він. А там колись злодії носили в дупло гроші, у тоту вербу. Як узяв він тоту вербу рубати, а відти зачали сипатися гроші. Він і каже:

— Треба тобі було того, аби я тебе рубав? Що, по добру не могла віддати?

Як він тоти гроші довозив додому, то вже вам не скажу. Факт той, що грошей тих не мож було перерахувати — тоді була така чвертка, що нею все міряли. А та чвертка була лиш у попа, не в кожного була. Хто піде за тою чверткою? Та най дурний іде. Воли продав, гроші має, то най іде позичити тої чвертки. Посилають його і кажуть:

— Лиш аби-с не казав, нащо тобі тої чвертки. А піп питає:

— Нащо тобі тої чвертки?

— Гроші міряти.

Якби був піп сказав: «На тобі чвертку та й мірте», а піп говорить:

— Мірте, мірте, я зараз прийду.

Приніс він чвертку, а браття питають:

— Ну, а що піп тобі казав?

— «Мірте, мірте, я зараз прийду». Кажуть тоти браття:

— Іди та стань за угол: як буде йти піп, свиснеш.

Дурний став собі з якимось коликом за угол. Надходить піп, а він попа свиснув тим коликом по голові і вбив. Заходить до хати і каже братам:

— Я вже свиснув.

— Як ти свиснув? Ми не чули.

— Та йдіть надвір, подивіться.

Подивилися — а піп уже мертвий. Що робити? Десь відправили дурного від хати, а попа взяли та й закопали в гній. Проходить тиждень, другий. Люде кажуть:

— Де піп дівся, що не йде до церкви?

Кілька тижнів пройшло, а попа нема. Дойшло до вух і дурному, що чекають та й нема його. Каже він:

— Його й не буде. Я його свиснув.

— Ну, а то, знаєте, дурний говорить, а люде слухають.

— А де ти дів його?

— В гній браття закопали.

Він стояв та й дивився, що вони будуть робити з убитим попом. Але браття були хитрі: взяли та й попа відти витягли, а закопали здохлого бичка на тім місци. Приходять шандари.

— Де є піп? Показуй, де вони закопали.

Дурний довго не думав, повів шандарів д’гнойови. Розкопали той гній, а там не чоловік, а бик. Дурний сам з того задивувався та й каже:

— Як, у вашого попа виріс хвіст та й роги? То якийсь чорт, а не піп, як на нім уже й роги виросли, й хвіст.

Та й на цьому кінець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
2 листопада 1988 року
Оповідач: Хомин Яків Миколайович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.