Українські народні казки

Як дурний попа обдурив

Українська народна казка Гуцульщини

Жили собі три брати. У них була дуже слаба мама. Два брати були розумні, а третій — дурний. Післали розумні дурного у магазин і сказали, аби купив цукру, муки, колачів і горшків. Пішов дурний, накупив усього і йде додому. Дивиться, а на дорозі нема пороху. Думає він собі: «Зараз тут висиплю муку та й цукор, і буде порох». Висипав він то і йде далі. Дивиться, а на плоті нема ожівок. А він узяв колачі і поклав на пліт. Та й іде далі. А горшки циркотять у торбі. Він каже:

— Не бийтеся.

А горшки далі циркотять. То він узяв колючий дріт, провертів у горшках дірки та їх почепив почерез плечі та й несе. Прийшов т’хаті, а розумні питають:

— Ти що, дурний, наробив? Де-с дів цукор і муку? Нащо горшки попробивав?

А дурний сказав, що на дорозі не було пороху, то замість нього висипав муку й цукор.

— А колачі де?

— На плоті не було ожівок, то я поклав колачі.

— А чого ти попроверчував дірки в горшках? А він каже:

— Вони дуже билися один об другий.

Розумні йдуть самі купувати всього того. А дурному сказали, що як викисне тісто, аби він спік хліб. А як вмре мама, то би вмив і нарядив. А дурний наклав ватру та й загрів окропу. Та висипав окріп у цебер і каже мамі, аби злазила з печи купатися. А мама каже:

— Я ще, синку, не вмерла.

— Злізай, бо зараз ті стягну.

Та й стягнув маму з печи, забив у окріп, та й умерла вона там. А він вшкварив сала та зарядив маму, висадив на піч та й сидить. А тісто на печи кисне. Він каже до тіста:

— Не воняй, бо зараз ті стягну відти.

А тісто далі кисне. Тоді він виліз на лавку та й розщибнув тим тістом. Корито розкололося, а тісто розлилося. А він позащіпав хату та й їде на розчині.

Прийшли розумні та й кажуть:

— Пусти, дурний! А той каже:

— Ждіть, най переїду. А вони знов кажуть:

— Пусти, дурний, бо зараз тебе виб’ємо.

Дурний побоявся та й пустив їх. Вони як ся видивили, що там дурний натворив, то вибили його та й сказали:

— Йди собі геть! І дурний пішов.

Іде він та й стрічається з попом. Піп питає:

— Ти би ся не наймив у мене служити — пасти корови? А дурний каже:

— Наймуся.

На другий день вигнав він пастушити корови. А він десь дістав таку сопілку, що як заграє, то всі танцюють. Увечір пригнав він корови з пасовища, а корови голодні, бо день протанцювали. Піп питає дурного:

— Чого корови голодні?

— Я що їм — роти позашивав? Най пасуть, — відповідає дурний. На другий день піп пішов назирці за дурним. Заліз у глоги та й дивиться, що дурний робить. А дурний як заграв у сопілку — аж піп у глогах почав скакати. І все на нім рветься. Піп кричить:

— Доста, дурний, не грай більше!

А дурний грає далі. І піп так ся обідер! Перестав дурний грати, і пішов піп т’хаті. Прийшов, а попадя його не впізнала. Та придивилася до него — її чоловік.

— А то що з тобою? А він сказав:

— Дурний має таку сопілочку, що як заграє, то всі танцюють. І корови танцювали, і я сам танцював у глогах.

Пригнав дурний з пасовища товарята. А піп з попадею змовилися, що мають іти завтра рано в місто і візьмуть з собою дурного, щоб збутися його. Та й пішли вони рано втрьох у місто. А то було далеко, застав їх у дорозі вечір. Лягають вони коло річки спати. Піп лягає перший, попадя — друга, а дурний — третій коло самого берега. Так, аби вони годні були трутити дурного у річку.

Настала ніч. Піп і попадя заснули, а дурний поліз собі у середину межи них, а попадю відтрутив на край. Та й каже попови тихо:

— Тручаймо дурного.

І піп трутив попадю в річку. Та й відтак уже додивився, що попаді нема, а дурний остався. Та й каже:

— Ну, дурний, ти мені трутив попадю в річку. А дурний каже:

— Не бійтеся, отче, проживемо й без попаді.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
7 листопада 1983 року
Оповідач: Драгомирецька Ганна Миколаївна (1974 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.