Українські народні казки

Як дурний цісарем став

Українська народна казка Покуття

В одного чоловіка було три сини. Та й оден був трохи дурнуватий, а два розумні. І ті розумні на него дуже не любили. А тато сказав їм перед смертю: — Розділіть майно так: зробіть собі загороди, і що з худоби у вашу загороду зайде, то ваше буде, а що зайде в загороду найменшого, то його буде.

Браття зробили гарну ґаздівську загороду, а дурний позакладав загороду з зеленого билля, з бур’яну. І в ту зелену загороду зайшла вся худоба. А на рано браття встали, побачили то і перегнали всю худобу в свою загороду, а йому лишили найменшого бичка і прив’язали його там. Виходить він, а в него лиш оден бичок. А до тих вся худоба зайшла. Він тогди каже:

— Я йду цего бичка продавати.

Іде він собі дорогою через ліс, веде того бичка. А липа скрипить. Він питає в липи:

— Ти що, бичка в мене купуєш? Що даєш за него?

А липа все скрипить собі. Він прив’язав бичка до липи та й пішов додому. А на другий день приходить до липи за грішми, а бичка вже нема, його вовки з’їли. Він питається в липи:

— Де гроші?

А липа все скрип-скрип. Він був дуже злосний, що бичка нема і грошей нема. Та й ударив сокирою в то сухе дупло. А липа розкололася і з неї посипалися гроші. Багато грошей.

Тоді він пішов за браттями.

— Ходіть, бо я продав бичка.

А вони ся з него сміяли. Та й казали:

— Що таке дурне говориш?

Але беруть коні і йдуть з ним за тими грішми, бо він каже, що є. Набрали грошей на фіру, накрили якимось листям і їдуть додому. Ділитися будуть. Приїхали та й післали дурного до сусіда за ґарцем, щоб гроші міряти. Приходить він з тим ґарцем, а вони вже гроші розікрали та й там мало що ся лишило. Та й йому мало що впало.

А перед самою смертю сказав батько синам, щоб приходили до него на цвинтар ночувати ніч коло його гробу. Щоб першу ніч ішов старший, другу середущий, а на третю ніч щоб ішов найменший. І помер батько. Похоронили його, і старші браття не хотіли йти на цвинтар до батькового гробу. Той найстарший каже дурному:

— Іди за мене на варту.

І найменший пішов. Стоїть він на варті коло гробу. І тут гріб розкрився, і вийшов з гробу старий батько. Та й питає:

— Синку, ти є тут? А дурний каже:

— Є.

І тато дав йому волосок із свої голови. І каже:

— Як тобі буде гірко, би-с ти цей волосок до вогню дав. А другий, середущий брат, каже на другий вечір:

— Ти йди ще за мене цю ніч.

Бо сам не хоче йти, боїться. Та й він пішов і за другого на ніч, і таке саме було, як перший раз. Вийшов тато й питає:

— Ти є, синку?

— Є.

І дав йому тато другий волосок.

Та й тоді вже йому нічого не кажуть, лиш кажуть:

— Іди собі за себе.

Та й він пішов. Та й третій раз то саме було, дав йому тато волосок. Він прийшов додому і нічого їм не каже. Лиш каже:

— Як було, було, вже перебуло. Нічого не каже за ті волоски.

І тоді сталося таке. Цісар оголосив, що цісарівна буде на третім пльонтрі, і хто до неї доскочить конем, той ся з нею женить. І ті два браття посідали на коні й поїхали до цісаря. А дурний пішов у ліс і запалив той перший волосок, і прилітає до него кінь. Той кінь був із звіздою.

— Бери тягни з мого вуха собі вбрання, вбирайся і їдем.

Він ся зібрав і такий став, як цісар. І сів на коня й їде. І наздоганяє своїх братів. Та й каже:

— Що мені по дорозі їздите?!

Та й вибив їх нагайкою і полетів.

Долетів він туди, а там є вже багато людей, і кожен хоче доскочити до цісарівни. А він відразу скочив тим конем, доскочив до неї, дав їй руку, і вона йому дала на руку печатку. І то все роз’їхалося, а він летить тим конем. І знов наздоганяє своїх браттів. І знов нагайкою вибив їх. І пішов собі в ліс і знов припік волосок. І все зникло, він став такий, як був, і пішов додому. А вони пізніше прийшли.

І так само було другої днини. Бо то три рази мало бути. Він припік другого волоска, і прилетів другий кінь. І був той кінь з місяцем. І все то саме було. Доскочив він до тої цісарівни другий раз, і вона знов дала йому знак — перстень. Він вернувся, припік волосок і став такий, як був, і пішов додому. А братів ще нема, бо вони довго йдуть, а він раз-два. Вони ся збирають третій раз. Кажуть:

— Ідім. Будем видіти, що буде. Чи той доскочить третій раз?

І поїхали вони, а його лишили дома, бо він дурний. А він пішов у ліс та й припік третій волосок. І прилетів третій кінь. З сонцем. Та й каже йому:

— Бери з мого вуха вбрання.

Він взяв з коневого вуха вбрання, перебрався й поїхав. І доскочив третій раз, і вона йому дала хусточку. І тоді він вернувся додому, запік волосок і став знов такий, як був. Вони приходять та й говорять:

— Той уже буде женитися з цісарівною, бо три рази доскочив. Цісар чекає його, а його нема. Цісар розписав, щоби той ся зголосив, що має женитися на його дочці, а він не приходить. І тоді цісар розсилає свої старші, аби йшли такого й такого шукати. З печаткою, з перснем і з дарунком — хустинкою цісаріви. І вони ходили, ходили, село від села, місто від міста і не найшли. Та й приходять у то село, де ці браття жили.

— Ми, — каже, — мусим провірити.

— У нас гезди є дурний, але він у попелі грається.

— Ми, — каже, — кожного мусим провірити.

Вони до него і коло него все найшли: і печатку, і перстень, і хусточку. А він такий з попелом. Його беруть, а він каже:

— Та як я буду такий іти? А йому кажуть:

— Ти прийди такий, який був.

Він пішов і припік волосок. І прийшов до него кінь, той, що послідній раз був, з сонцем. Він узяв з коневого вуха вбрання і такий став файний. Взяло його то військо і провадить до цісаря. А там уже все готове до весілля. І проти них вийшла музика. І ті відти, а ті відти зійшлися і відразу пішли до шлюбу. Взяли шлюб, і дуже велике, гучне весілля відбулося, і дуже цісар радувався тим зятем, радувався, що він такий мудрий. І що хоче, то зробить.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
26 жовтня 1986 року
Оповідач: Козьмик Калина Михайлівна (1906)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.