Як дівчина тополею стала

Українська народна казка Кіровоградщини

В одному селі жила собі сирота, бідна дівчина на ім’я Поля. Була вона дуже вродливою. Мала чорні брови, мов шнурочки, губки, мов спілі вишеньки, довгі чорні коси, що гадюками звивалися по стрункій постаті та біле личко.

І покохала вона юнака Івана, а він також не міг відвести погляду, бо таку панночку гріх було не любити.

По осені побралися, справили пишне весілля і стали жити разом з Івановою мамою. Спочатку все було добре, але злій ненависній свекрусі нічим було догодити. Все було не так! Жили молодята добре, поживали і добра наживали.

Та прийшла весна. Почали у солдати, рекрути, забирати хлопців із села. Не обминула погана звістка і Івана та Полю. Гірко плакала на битому шляху за селом молода дружина, річкою текли сльози по білому личку. Зажурилася. Прощаючись Іван зазирнув у очі:

— Чи будеш мене чекати?

Не мовила ні слова.

Ішов час, ще більше ненависті бачила Поля у очах своєї свекрухи. А сама потайки бігала на битий шлях за село, і все виглядала, виглядала свого чоловіка. А його не було...

А потім одного дня зібралася і пішла з дому за село. Люди питали:

— Де Поля?

То вона, то Поля стоїть край дороги.

Так і стала дівчина з журби тополею.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

319 (8221). Як дівчина тополею стала. СУС —. Записав Луценко Владислав 2010 року. Яслиган Ганна Михайлівна (1937). Кіровоградська область, Бобринецький район, Тарасівка