Як дід Онуфрій з циганом судився
Українська народна казка Чернігівщини

Був один циган, який корчував ліс, а дід ходив туди на полювання. Побачив старенький вовка і стрілив у нього, а коли підстрелений вовк пробігав мимо цигана, той підняв мотику, прицілився й вигукнув «Плі-і-і!»

— Що це ти, цигане, робиш?

— Я знаю, що роблю…

— Вовк мій!

— Ой же, лишенько яке, мій!

— Я подам на тебе в суд!

Написав дід жалобу та й подав в суд. Зустрів цигана і каже:

— Час іти до суду.

Циган подивився на себе та й каже:

— Мені соромно в такому дранті йти, не піду.

— А як же воно тоді буде?

— А як дасте мені свою одежу, то підемо.

Дід почухав потилиця і задумався.

— Ну, то ходи до мене, я знайду тобі якийсь одяг.

Ось йдуть вони рознаряджені в місто до суду… Коли судді почали розглядати справу, питають цигана:

— Так чий же був вовк?

— Був і є мій!

— А пан Онуфрій каже, що його…

— Звідки ж його, коли моя рушниця стріляла!

Судді переглянулись, засміялись.

— Як мотика могла стріляти?

— Шановні судді, коли Бог хоче, то й мотика стрілятиме, а коли не хоче, то й рушниця не стрілить.

Дід же б’є себе в груди, що застрілена здобич його. Тоді циган каже:

— Пан Онуфрій може сказати, що і ця одежа, що на мені — його.

Тут дід як закричить:

— Люди добрі, та моя ж!

Судді засміялися:

— Та неможливе то діло!

Закінчили розглядати справу:

— Право на цигановій стороні, виграв він.

Вертаються дід та циган додому. І коли вже мали розходитися, Онуфрій і каже:

— Цигане, то як же буде з одежею? Ходімо до мене і переодягнешся.

— Діду, та хіба ви не чули, що проголосив суд? Одежа ж моя. А якщо ви щось задумали, щось крутите, то негайно повертаймося до суду.

Почухав Онуфрій потилицю та й махнув рукою:

— Чорт з тобою…

Та й пішов засмучений додому.

Тут і казочці кінець, а хто слухав — молодець!