Українські народні казки

Як дід злодіїв провчив

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід і баба, мали вони корову. Баба й говорить дідові:

— Не можемо ми, діду, вже й корову держати, старі вже. Давай, мабуть, її продамо.

Жив біля них сусід недобрий. Почув, що дід буде продавати корову, підговорив злодіїв, щоб старого в лісі підстерегли і виманили корову задарма.

Наступного ранку дідусь повів корову через ліс, і перестріли його злодії, та й говорять:

— Діду, куди це ти гуся ведеш?

— Це не гусь, а корова.

— Та яка ж це корова, це гусь, продай нам його.

Так дід і продав їм гуся. Приходить додому та й каже бабі:

— Бабо, то в нас не корова була, а гусь.

— Та ти що, який гусь. Надурили тебе, старий пеньок!

І дід зрозумів, що це витівки сусіда та й надумав злодіїв провчити.

Наступного ранку поїхав дід на базар, купив собі шапку і пішов у шинок. Підговорив шинкарку:

— Я заплачу тобі гроші наперед, а ти мені будеш до столу підносити наїдки та випивку. А тоді як наїмся і нап’юсь, то махну шапкою і то буде такий знак, що я розплатився. Та й піду собі.

Так дід і зробив. А за ним тим часом злодії підглядали. Побачили, що дід такі дива творить та й до нього:

— Діду, а що це ти і їв, і пив, а не розрахувався?

А дід і говорить:

— Є у мене шапка чарівна. Махнув нею і розрахувався.

— То продай її нам.

Продав дід шапку за великі гроші. Зраділи злодії і швиденько побігли у шинок. Подумав старий, що злодії у шинку не зможуть заплатити за наїдки-напої, та їх за те посадіть у в’язницю. Але на цей раз їм все обійшлося.

Надумав дід провчити знов тих злодіїв. Купив собі стару конячину та й прив’язав її біля шинку. А коли вона оправилась, то дід накидав у ту купу золотих монет. Сів та й ковиряється в ній. Побачили це злодії та питають:

— А чим це ти, діду, займаєшся?

— Та, купив собі конячину, а вона золотими монетами оправляється.

Ті подивилися, та й відкупили її у діда за великі гроші. Привели її у ліс та й почали чекати, а коняка — нічого. Давай її злодії по животі лупити, та й забили до смерті.

В цей час пройшла чутка, що захворіла у пана дочка і хто вилікує її, то отримає все майно пана і дочку за дружину.

Знову прийшли злодії до діда. А він взяв пузиря, налив туди крові, прив’язав бабі на шию. Ганяє бабу по дворі і кричить, а наздогнавши її, різонув ножем по пузирі. Баба облилася кров’ю і впала. Побачили це злодії і кажуть:

— Діду, що це ти накоїв? Ти ж бабу вбив!

— Мовчіть. У мене є паличка-оживлялочка.

— Що ти, діду, мелеш?

Вдарив дід палицею бабу, а вона і ожила. І сказав тоді дід, що цією паличкою вилікує панську дочку.

— Ти, діду, старий. Краще продай її нам.

Дід і погодився, продав палицю за великі гроші. Пішли злодії до пана і кажуть:

— Ми прийшли вилікувати твою дочку.

Пан дуже зрадів та й повів їх у світлицю, де лежала хвора дочка. Доторкнулися вони перший раз до дівчини — нічого, другий раз — знову нічого. Побачили злодії, що толку з того мало та давай тікати. А наздогнала їх панська охорона і вкинула до темниці.

Так дід провчив злодіїв.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

221 (5460). Як дід злодіїв провчив. СУС 1539. Записано 2008 року.
Оповідач: Кавун Катерина Іванівна (1935 року народження), село Мар’янівка, Шполянський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.