Українські народні казки

Як дід цапів здоїв

Українська народна казка Гуцульщини

Ішов король з трьома міністрами. Дивляться, над окопом сидить і плаче старий чоловік.

— Чого ти плачеш, чоловіче? — спитав король.

— Мене няньо * бив.

— А де твій няньо?

— А там далі.

Їдуть далі, дивляться, а той теж плаче.

— Чого ти плачеш?

— Мене няньо бив.

— А де той няньо?

— А там далі.

Їдуть далі — третій плаче.

— Чого ти плачеш?

— Мене няньо бив.

— А де той няньо?

— А там оре.

Приходять, а дід оре двома парами волів. І ніхто воли не провадить. Король йому каже:

— Боже помагай! Що є, діду? Чи всі тридцять і два?

— Ні, лиш сім.

— Діду, а ще далеко?

— Так, як друга пара волів.

Король відіслав міністрів, бо хотів сам поговорити з дідом. Та й

— Діду, як прийдуть до тебе ці пани, без мойого лиця ти би з ними нічого не говорив.

Та й питає діда:

— Діду, ти би ще здоїв цапа?

— Чому ні?

Сів король з міністрами та й поїхали. А король їм сказав:

— Маєте розібрати, що я з дідом говорив.

А міністри нічого не знають. Міністри такі, як табака в носі. Закликав король одного міністра й питає:

— Скажи мені, що то дідо казав, що лиш сім, а не тридцять два? А міністер не знає. Пішов до діда.

— Діду, скажи мені, що то значить, що лиш сім, а не тридцять два? А дідо каже:

— Заберися від мене, бо я маю роботу. А хочеш знати, то давай п’ять соток на жменю. Тоді скажу.

І пішов міністер геть. Прийшов другий і питає:

— Діду, ти мені маєш сказати, що то значить: далеко, як дві пари волів.

— Давай п’ять соток — скажу, а нема — пішов геть. Не дав міністер п’ять соток і пішов.

Прийшов третій міністер і питає:

— Що то значить здоїти цапа?

— Дай п’ять соток, скажу.

Не дав міністер п’ять соток і пішов.

А третьої днини треба дати королеви звіт. І мусіли всі знов іти до діда. Перший дав п’ять соток, другий дав п’ять, а як третій дав п’ять, тоді дідо сказав:

— Я маю вже лиш сім зубів, а не тридцять два. І виджу так далеко, як дві пари волів.

— А що то значить — здоїти цапа? — питають міністри.

— А хіба я вас усіх трьох не здоїв?

* Ня́ньо — тато.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
31 липня 1983 року
Оповідач: Федюк Одокія Василівна (1900 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.