☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як дід цісарську доньку вилікував
Українська народна казка Покуття

Були чоловік та й жінка. Але любила та жінка урядувати. Та й каже:

— Чоловіче, я маю йти гуси продавати.

— Та бери продай дві-три.

— Нє, всі!

Забрала гусей на фіру і поїхала на ярмарок продавати. Продала, приходить додому, а дід питає:

— Продала гуси?

— Продала, але дала жидови кожух на завдаток, бо він грошей не мав. У п’ятницю їдем обоє до міста за грішми.

Поїхали вони в п’ятницю до міста. Стали там, де умовилося, що жид має дати гроші, та й чекають. Жида як нема, так нема. Але нарешті приходить.

— Кілко я маю тебе чекати?! — кричить баба.

— Ну-ну, кілко ти чекала? Та й дав трохи грошей.

— А решту має дати другий пан, — сказав жид та й пішов.

Баба схапала ті гроші та й пішла торгувати. Поторгувала, вертається до діда.

— А що, дав той пан гроші?

— Нє, не давав мені. А вона діда по лицю.

Приїхали вони додому. Випрягає дід коні і відчеплює орчик. І б’є бабу. Набив добре і пішов у стодолу спати в соломі.

А в цісаря заслабла донька, і не можуть лікарі її вилікувати. Вона їла рибу, та й кістка їй у горлі забилася. Кажуть лікарі йти по дідах, по бабах, може, ті щось поможуть. Входять достойники, цісарські післанці, до тої баби до хати. А вона лежить.

— Ти що лежиш? Слаба?

— Нє, я була слаба, але в мене є добрий дохтор. Так мене вилікував, що я вже дужа.

— А де він? — питають цісарські післанці.

— Він спить у стодолі в соломі.

Пішли вони до стодоли та й найшли його.

— Добре, що ми тебе найшли. Жінка каже, що ти добрий дохтор, добре лікуєш.

А він каже їм;

— Я нічого не знаю.

— Не йдеш, то ми тебе розстрілим, — сказали вони і забрали його з собою.

Привели його до цісаря і дали до тої палати, де лежала слаба цісарська донька.

— За три дни маєш вилікувати.

Дали йому столик, дали їсти й пити. А вона не говорить, та цісарська донька. Так імило її, що й говорити не може.

Пробув він там два дни і нічого не зробив. Настав третій день. Думає він: «Хоч нап’юся добре перед смертю». І так напився! Та й каже:

— Най я собі піду козачка.

Та й танцює козачка. То присідає, то скаче. А слаба дівчина з того засміялася. Засміялася, а кістка їй з горла так і вилетіла. Каже вона «дохтору»:

— Доста, доста, мені вже легше.

Цісар дуже зрадів, заплатив йому теньґо. А жінка його думала, що його там уб’ють.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області 27 жовтня 1986 року Тутецький Василь Дмитрович (1911)