Українські народні казки

Як дідько насіння дістав

Українська народна казка Гуцульщини

Прийшла весна, і вся звір пішла до бога за насінням. А дідько подумав собі: «Іду й я, аби й мені щось бог дав». Прийшов та й каже:

— Боже, я прийшов, аби ти й мені дав якогось насіння. Бог на те:

— Я вже все роздав, не маю нічого. Хіба овес. Каже дідько:

— Най буде.

І дав йому бог овес.

Пішов дідько з вівсом, а бог собі подумав: «Це я зле зробив, що дав йому овес. Але най іде. Я щось зроблю, що буде інше йому насіння». І сказав бог зайчикови:

— Іди сядь під корч. Як буде йти дідько, аби ти гекнув на него, щоб він забув, яке я йому насіння дав.

Дідько був дуже радий, що бог йому дав насіння. Та й біг дорогою додому, шепочучи собі під ніс, аби не забув, яке має насіння:

— Овес, овес, овес...

Раптом заєць як з-під корча гекнув на нього, дідько кинувся та й забув, яке йому бог дав насіння. Каже:

— Дав ми бог насіння, та й я забув, яке. Іде він та думає, а заєць каже:

— Осет зветься твоє насіння.

Та й дідько прийшов додому, посіяв своє насіння, і виріс з него осет. І осет є тепер дідьче насіння.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
20 серпня 1985 року
Оповідач: Драгомирецька Марія Йосипівна (1920 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.