☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як ділили нагороду за царський перстень
Українська народна казка Покуття

Колись в одного царя не було замолоду дітей, і дочекався він дитини. Народився син. Сказав цар, що коли син буде женитися, то на свадьбі обдарує його коруною, і стане син царем. Коли син дожив до того, що вже женився, тато зробив то, що обіцяв, і молодий цар став керувати державою. Але твердо керувати він все одно не міг, бо ще жив батько, він у всіх справах звертався до нього і радився з ним. Скромний був той син, а коли тато вже вмер, він подумав: «Хочу поїхати своєю державою подивитися, як народ живе, хочу на свої очі все бачити».

Поїхав він і був у дорозі більше, як два тижні. І в дорозі недосипляв, схуд. І загубив свій вінчальний перстень. Приїхав додому, а жінка зразу помітила це і говорить:

— Може, ти подарував перстень якійсь коханці? А він хотів довести жінці, що це неможливе:

— Я чесно поводився, я лиш дивився, як народ живе.

Але жінці цего доказу було мало, вона все одно йому не довіряла. І тоді він сказав своєму Писарєви написати приказ. Той написав багато екземплярів, і цар розіслав тим маршрутом, яким він їхав, гінців. У своїм приказі цар написав, що хто найшов такий і такий перстень, щоб його по своїй воли приніс, і цар дасть йому таку нагороду, яку він собі зажадає. А якщо приховає і не принесе, то будуть розшуки. І як найдуть перстень, то буде велика кара.

І гінці роз’їхалися, і в кожному селі, де вони побували, лишили царський приказ. І скрізь найшовся хтось такий, що міг то прочитати, бо тоді люди грамотні не були.

А оден дід ішов і найшов той перстень. Приніс його додому і показав свої бабі. А баба каже:

— Що ми з цим будем робити?

Взяли зав’язали його в якийсь платок і поклали в скриню. Най лежить, а коли до села дійшла чутка, що така й така справа, що треба перстень по своїй воли віддати, дід подумав: «Зберуся я і віднесу цей перстень. І царя буду бачити, а то прожив стіко років і царя не бачив». Баба загорнула йому на дорогу харчів, він зібрався, перстень у пазуху і пішов.

Пройшов він яких там п’ятнадцять-двадцять кілометрів, вийшов на дорогу і далі не знає, куди йти. А там ішов якийсь подорожній жид. Дід і питає його:

— Скажіть, будьте добрі, куди дорога до царя?

А історію з перснем уже й жид знав. Він зразу заінтересувався: чого це дід іде до царя? І питає:

— А ви з якою справою до царя?

— Та я знайшов, — каже, — перстень, а в царськім приказі було сказано, що хто по свої воли принесе, то цар дасть таку нагороду, яку він собі зажадає.

Жида заїла жадоба. Він каже:

— Я вас відведу до самого царя, але якщо ви дасте мені половину того, що цар дасть.

А дід собі думає: «Буде й тобі, буде й мені». І погодився, і жид пішов з дідом у дорогу.

Коли вони йшли, то дорогу вже шукав жид. А дід собі спокійно йшов, бо він мав провідника, і вже недалеко було до царя, ще пару кілометрів пройти. І збився жид з дороги. І питає там одного. А той теж був такий цікавий чоловік. Та питає він:

— А в якій ви справі? Жид каже:

— Цей чоловік знайшов перстень, а я його веду. Але ми збилися з дороги. Будьте добрі, направте нас до царя.

А він каже:

— Я вас доведу до самої царської брами, там, де варта стоїть, але якщо ви дасте мені половину того, що цар вам дасть.

А жид каже:

— Я свою половину не буду кивати, хіба цей чоловік свою дасть. А дід подумав та й каже:

— Добре, раз ви такі добрі люди, то беріть собі по половині, а я хоть царя побачу.

І прийшли вони до царя. Там їх запитали, відки, куди, чого. А вони розказали:

— Цей чоловік найшов царський перстень, а ми його вдвох привели. Дали знати цареви. Цар з великим задоволенням сказав:

— Пускайте тих людей. Хай вони заходять у царське подвір’я.

Там їм дали з дороги відпочити, помитися. Але перстень зразу забрали, і як цар уздрів свій перстень і показав його жінці, то в хаті зразу стало так мирно й спокійно, як святі хату перелетіли. Жінка повірила, що це дійсно було так, як цар розказував. А тим людям цар сказав:

— Ви з дороги, відпочиньте два-три дні, а потім будем говорити. Коли вони відпочили два-три дні, цар сказав:

— Щоби прийшов той чоловік, який найшов перстень. Дід прийшов, уклонився перед царем. А цар сказав:

— Ви, достойний, сідайте. Той сів, а цар каже так:

— Ви знаєте, чого ви прийшли до мене?

— У вас було, — каже, — там і там написано, що хто найшов перстень, аби приніс по своїй воли. То я й приніс.

А цар каже:

— Тепер ви скажіть, що ви за це жадаєте, бо я там так і написав. Чоловік подумав, подумав і сказав:

— Царю найясніший, у мене прохання таке: якщо ваша воля, дайте мені сто дубельтових буків.

Цар думає: «Цей чоловік не в своїм розумі чи що?» І каже:

— Ви подумайте ліпше, а то ви щось не то просите, що вам належить.

А дід знов:

— Якщо ваша воля, я у вас це прошу. Цар подумав, подумав і каже:

— Ви ще відпочиньте два дні, а то ви, може, ще трудні, ще не прийшли до себе.

Ще два дні відпочили, а через два дні знов кличуть того чоловіка до царя:

— Ну що, ви обдумалися? — питає цар. А дід каже:

— Не, я вас прошу, будьте добрі, якщо ваша воля, дайте мені сто дубельтових буків.

І тоді цар сказав:

— Раз ви так просите, то ми мусим ваше прохання виконати. Привели двох катів, які б’ють, принесли тапчан. Треба ж чоловіка прив’язати, бо він буде під буками кидатися та й не видержить. А він говорить:

— Царю найясніший, коли я йшов до вас, то не знав дороги. Там у мене є провідник, який мене вів і зажадав у мене, щоб я дав йому половину того, що ви дасте. А я подумав: «Буде й йому, буде й мені». І він вів мене, а вже недалека, за пару кілометрів відци, і сам збився з дороги. І найшовся другий провідник, і той тоже зажадав половини, а я подумав: «Нехай вам буде по половині, а мені нічого. Най я хоч царя буду бачити на свої очі».

І цар сказав:

— Ви мудрий чоловік. Це у вас файна ідея. Вони вас зовсім викинули з нагороди, і ви файно придумали. Кличте першого, який прийшов за половиною нагороди.

Ввели жида.

— Ви привели цего чоловіка з якою умовою?

— З тою умовою, — каже, — що мені буде половина того, що найясніший цар дасть у нагороду.

— Зараз будете мати свою половину.

Прив’язали жида і дали йому сто буків, бо було прошено дубельтових. І жид відти не злазив, а скотився, бо не міг іти. Потім свою половину одержав той другий. І цар сказав так:

— Люди, за перстень вам уже заплачено. Ви вже вільні, а цему чоловікови, який дійсно найшов перстень, за його хитрість я подарую пару молодих коней, новий віз, насиплю повний віз зерна. І ще дам йому вузол грошей.

І коли старий чоловік їхав відти додому, то він уже сам знав дорогу, а жид і той чоловік, який зажадав другої половини, мусіли йому заплатити, щоб їх додому завіз, бо вони не могли додому пішки зайти. Бо були сильно побиті. Отака була історія.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 26 жовтня 1986 року Козьмик Василь Тодорович (1930)