Як ділили нагороду за царський перстень
Українська народна казка Покуття
Колись в одного царя не було замолоду дітей, і дочекався він дитини. Народився син. Сказав цар, що коли син буде женитися, то на свадьбі обдарує його коруною, і стане син царем. Коли син дожив до того, що вже женився, тато зробив то, що обіцяв, і молодий цар став керувати державою. Але твердо керувати він все одно не міг, бо ще жив батько, він у всіх справах звертався до нього і радився з ним. Скромний був той син, а коли тато вже вмер, він подумав: «Хочу поїхати своєю державою подивитися, як народ живе, хочу на свої очі все бачити».
Поїхав він і був у дорозі більше, як два тижні. І в дорозі недосипляв, схуд. І загубив свій вінчальний перстень. Приїхав додому, а жінка зразу помітила це і говорить:
— Може, ти подарував перстень якійсь коханці? А він хотів довести жінці, що це неможливе:
— Я чесно поводився, я лиш дивився, як народ живе.
Але жінці цего доказу було мало, вона все одно йому не довіряла. І тоді він сказав своєму Писарєви написати приказ. Той написав багато екземплярів, і цар розіслав тим маршрутом, яким він їхав, гінців. У своїм приказі цар написав, що хто найшов такий і такий перстень, щоб його по своїй воли приніс, і цар дасть йому таку нагороду, яку він собі зажадає. А якщо приховає і не принесе, то будуть розшуки. І як найдуть перстень, то буде велика кара.
І гінці роз’їхалися, і в кожному селі, де вони побували, лишили царський приказ. І скрізь найшовся хтось такий, що міг то прочитати, бо тоді люди грамотні не були.
А оден дід ішов і найшов той перстень. Приніс його додому і показав свої бабі. А баба каже:
— Що ми з цим будем робити?
Взяли зав’язали його в якийсь платок і поклали в скриню. Най лежить, а коли до села дійшла чутка, що така й така справа, що треба перстень по своїй воли віддати, дід подумав: «Зберуся я і віднесу цей перстень. І царя буду бачити, а то прожив стіко років і царя не бачив». Баба загорнула йому на дорогу харчів, він зібрався, перстень у пазуху і пішов.
Пройшов він яких там п’ятнадцять-двадцять кілометрів, вийшов на дорогу і далі не знає, куди йти. А там ішов якийсь подорожній жид. Дід і питає його:
— Скажіть, будьте добрі, куди дорога до царя?
А історію з перснем уже й жид знав. Він зразу заінтересувався: чого це дід іде до царя? І питає:
— А ви з якою справою до царя?
— Та я знайшов, — каже, — перстень, а в царськім приказі було сказано, що хто по свої воли принесе, то цар дасть таку нагороду, яку він собі зажадає.
Жида заїла жадоба. Він каже:
— Я вас відведу до самого царя, але якщо ви дасте мені половину того, що цар дасть.
А дід собі думає: «Буде й тобі, буде й мені». І погодився, і жид пішов з дідом у дорогу.
Коли вони йшли, то дорогу вже шукав жид. А дід собі спокійно йшов, бо він мав провідника, і вже недалеко було до царя, ще пару кілометрів пройти. І збився жид з дороги. І питає там одного. А той теж був такий цікавий чоловік. Та питає він:
— А в якій ви справі? Жид каже:
— Цей чоловік знайшов перстень, а я його веду. Але ми збилися з дороги. Будьте добрі, направте нас до царя.
А він каже:
— Я вас доведу до самої царської брами, там, де варта стоїть, але якщо ви дасте мені половину того, що цар вам дасть.
А жид каже:
— Я свою половину не буду кивати, хіба цей чоловік свою дасть. А дід подумав та й каже:
— Добре, раз ви такі добрі люди, то беріть собі по половині, а я хоть царя побачу.
І прийшли вони до царя. Там їх запитали, відки, куди, чого. А вони розказали:
— Цей чоловік найшов царський перстень, а ми його вдвох привели. Дали знати цареви. Цар з великим задоволенням сказав:
— Пускайте тих людей. Хай вони заходять у царське подвір’я.
Там їм дали з дороги відпочити, помитися. Але перстень зразу забрали, і як цар уздрів свій перстень і показав його жінці, то в хаті зразу стало так мирно й спокійно, як святі хату перелетіли. Жінка повірила, що це дійсно було так, як цар розказував. А тим людям цар сказав:
— Ви з дороги, відпочиньте два-три дні, а потім будем говорити. Коли вони відпочили два-три дні, цар сказав:
— Щоби прийшов той чоловік, який найшов перстень. Дід прийшов, уклонився перед царем. А цар сказав:
— Ви, достойний, сідайте. Той сів, а цар каже так:
— Ви знаєте, чого ви прийшли до мене?
— У вас було, — каже, — там і там написано, що хто найшов перстень, аби приніс по своїй воли. То я й приніс.
А цар каже:
— Тепер ви скажіть, що ви за це жадаєте, бо я там так і написав. Чоловік подумав, подумав і сказав:
— Царю найясніший, у мене прохання таке: якщо ваша воля, дайте мені сто дубельтових буків.
Цар думає: «Цей чоловік не в своїм розумі чи що?» І каже:
— Ви подумайте ліпше, а то ви щось не то просите, що вам належить.
А дід знов:
— Якщо ваша воля, я у вас це прошу. Цар подумав, подумав і каже:
— Ви ще відпочиньте два дні, а то ви, може, ще трудні, ще не прийшли до себе.
Ще два дні відпочили, а через два дні знов кличуть того чоловіка до царя:
— Ну що, ви обдумалися? — питає цар. А дід каже:
— Не, я вас прошу, будьте добрі, якщо ваша воля, дайте мені сто дубельтових буків.
І тоді цар сказав:
— Раз ви так просите, то ми мусим ваше прохання виконати. Привели двох катів, які б’ють, принесли тапчан. Треба ж чоловіка прив’язати, бо він буде під буками кидатися та й не видержить. А він говорить:
— Царю найясніший, коли я йшов до вас, то не знав дороги. Там у мене є провідник, який мене вів і зажадав у мене, щоб я дав йому половину того, що ви дасте. А я подумав: «Буде й йому, буде й мені». І він вів мене, а вже недалека, за пару кілометрів відци, і сам збився з дороги. І найшовся другий провідник, і той тоже зажадав половини, а я подумав: «Нехай вам буде по половині, а мені нічого. Най я хоч царя буду бачити на свої очі».
І цар сказав:
— Ви мудрий чоловік. Це у вас файна ідея. Вони вас зовсім викинули з нагороди, і ви файно придумали. Кличте першого, який прийшов за половиною нагороди.
Ввели жида.
— Ви привели цего чоловіка з якою умовою?
— З тою умовою, — каже, — що мені буде половина того, що найясніший цар дасть у нагороду.
— Зараз будете мати свою половину.
Прив’язали жида і дали йому сто буків, бо було прошено дубельтових. І жид відти не злазив, а скотився, бо не міг іти. Потім свою половину одержав той другий. І цар сказав так:
— Люди, за перстень вам уже заплачено. Ви вже вільні, а цему чоловікови, який дійсно найшов перстень, за його хитрість я подарую пару молодих коней, новий віз, насиплю повний віз зерна. І ще дам йому вузол грошей.
І коли старий чоловік їхав відти додому, то він уже сам знав дорогу, а жид і той чоловік, який зажадав другої половини, мусіли йому заплатити, щоб їх додому завіз, бо вони не могли додому пішки зайти. Бо були сильно побиті. Отака була історія.