Українські народні казки

Як женихів звірі з’їли

Українська народна казка Буковини

Брат Василь і сестра Ганя були сиротами. Брат дуже жалів сестру і все їй приносив. Але знайшлися в сестри два женихи. Стали вони до неї ходити, щоб вибрала когось із них собі за чоловіка. А брат не хотів її нікуди від себе давати, і вони боялися брата. Був він дуже сильний, і знала його вся звір у лісі: і заєць, і лисиця, і вовк, і ведмідь, і ще багато. Звірі ходили за ним, і стерегли його, і служили йому.

Задумали ті двоє женихів убити брата, щоб їм не заважав. Наповіли вони сестрі, щоб післала його до млина. Пішов брат до млина, і з ним пішла вся звір. Вийшов брат з млина, а ті двоє заперли двері, і вся звір зосталася в млині заперта.

Тоді наповіли женихи сестрі, щоб вона якось зв’язала братові руки. Врізала вона собі кіски і стала ними гратися з братом. І зв’язала йому докупи мізильні пальці обох рук. Як вона це зробила, то й женихи надійшли. Та й кажуть:

— Доста тобі, братчику, ходити по світі — уб’ємо тебе.

— Як маю я вмирати, то дай ми, сестро, мою сопілочку, най затужу, — сказав брат.

Та й почав Василь грати на сопілку.

А у звірів у млині був Василів канчук. Він дав його звірям і сказав: «Як буде з цего канчука капати кров, то знайте, що, може, застанете, а може, й не застанете мене живого». Як затужив Василь, то так і закапала кров з канчука. Заєць перший це повидів.

— Дивіться, — крикнув він, — з канчука кров капає! Може, застанем нашого хазяїна живого.

Почули це звірі, глянули на канчук та до дверей. А двері заперті. Ведмідь як навалився на них, то вони так і відпали. І побігли всі до свого хазяїна. Першим прибіг заєць. Скочив через вікно в хату, побачив, що в хазяїна зв’язані руки, скочив йому на коліна і перегриз кіску на пальцях. І вже йому руки вільні. А тут і всі інші звірі прибігли.

Каже хазяїн звірям:

— Порозривайте цих двох на кавальчики, а сестру лишіть: я сам буду її карати.

Пішов він, подумав, а тоді вернувся, прив’язав сестру до дуба, поклав коло неї цебер і в’язку сіна.

— Як з’їш цю в’язку сіна і наплачеш цей цебер сліз, тоді я тебе відпущу.

Ходив він по лісі день, ходив другий. Тоді повернув до неї — нема в цебрі сліз, та й сіно лежить, як лежало. Повернув другий раз — нема сліз. А на третій раз прийшов — цебер повний. І хоч сіна вона не з’їла, пустив її брат.

— Іди. І аби-с знала, як братови смерти шукати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Круглик, Хотинського району, Чернівецької області
11 січня 1977 року
Оповідач: Шилін Николай Іванович (1901)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.