Як жона меблі купила
Українська народна казка Закарпаття
Чоловік ізробив хату та дав жоні такий план, щоби поставила меблі. І сказав:
— Я даю тобі десятку. Аш не поставиш за десятку, я твою голову прирубаю. Вона задумалася. Де вона за десятку поставить меблі? Пішла в город та ходить, та плаче. Іде диякон.
— Що ви плачете, молодице?
— Та так і так. Дав ґазд мені десятку й сказав: аш не поставлю меблі до хати, шию мені притне.
А диякон відповідає:
— Нас є дванадцять дияконів. Я плачу за всіх по десятці. І купите меблі. А коли до вас приїхати?
— Коли? Завтра ввечері можете приходити єден за другим.
— Добре.
Пішла вона додому, викопала в коморі яму й поставила в ній рожен. І найшла доброго леґіня, щоби поміг їй з тими дияконами порядок зробити. І платить йому десятку.
Прийшов диякон, вона його повела до комори, диякон упав на рожен і пробився на смерть, а той леґінь узяв його на плечі й несе до річки. А то, може, два-три кілометри було. Заніс його, кинув у воду. А поки він вернувся, на його місці вже лежав другий диякон. Підклали йому. А він думав, що то той самий вернувся. Взяв та поніс другого. А йому підставила вона третього. І так він поносив усіх дванадцять. Несе вже дванадцятого, і стрічає його один чоловік:
— Що ти робиш?
— Що? Диякона несу у воду.
— Йой-йой! У нас такий добрий диякон. Та ти й того понесеш?
— Понесу.
Пішов той чоловік до диякона та уповів:
— Тікайте, бо такий і такий дияконів носить у воду.
Відніс той леґінь дванадцятого та й вертається. А диякон тікає з села на кони.
— Ага, так ти, — каже, — на кони бігаєш, а я тебе ношу дванадцять раз.
Вхопив і вер у воду й того. І пішов до молодиці, і дістав від неї десятку, що вона пообіцяла. І купила жона меблі. А чоловік прийшов і грозиться:
— Я тобі шию відотну.
А вона йому показала: меблі стоять. Чоловік дуже впудився й ніде не казав, що жона май розумна, як він. А він таки дурний був.