Українські народні казки

Як жона меблі купила

Українська народна казка Закарпаття

Чоловік ізробив хату та дав жоні такий план, щоби поставила меблі. І сказав:

— Я даю тобі десятку. Аш не поставиш за десятку, я твою голову прирубаю. Вона задумалася. Де вона за десятку поставить меблі? Пішла в город та ходить, та плаче. Іде диякон.

— Що ви плачете, молодице?

— Та так і так. Дав ґазд мені десятку й сказав: аш не поставлю меблі до хати, шию мені притне.

А диякон відповідає:

— Нас є дванадцять дияконів. Я плачу за всіх по десятці. І купите меблі. А коли до вас приїхати?

— Коли? Завтра ввечері можете приходити єден за другим.

— Добре.

Пішла вона додому, викопала в коморі яму й поставила в ній рожен. І найшла доброго леґіня, щоби поміг їй з тими дияконами порядок зробити. І платить йому десятку.

Прийшов диякон, вона його повела до комори, диякон упав на рожен і пробився на смерть, а той леґінь узяв його на плечі й несе до річки. А то, може, два-три кілометри було. Заніс його, кинув у воду. А поки він вернувся, на його місці вже лежав другий диякон. Підклали йому. А він думав, що то той самий вернувся. Взяв та поніс другого. А йому підставила вона третього. І так він поносив усіх дванадцять. Несе вже дванадцятого, і стрічає його один чоловік:

— Що ти робиш?

— Що? Диякона несу у воду.

— Йой-йой! У нас такий добрий диякон. Та ти й того понесеш?

— Понесу.

Пішов той чоловік до диякона та уповів:

— Тікайте, бо такий і такий дияконів носить у воду.

Відніс той леґінь дванадцятого та й вертається. А диякон тікає з села на кони.

— Ага, так ти, — каже, — на кони бігаєш, а я тебе ношу дванадцять раз.

Вхопив і вер у воду й того. І пішов до молодиці, і дістав від неї десятку, що вона пообіцяла. І купила жона меблі. А чоловік прийшов і грозиться:

— Я тобі шию відотну.

А вона йому показала: меблі стоять. Чоловік дуже впудився й ніде не казав, що жона май розумна, як він. А він таки дурний був.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.