Українські народні казки

Як жінка кобилою стала

Українська народна казка Бойківщини

В одного господаря був син, та не хотів робити. Батько наполягав: — Сину, та роби щось, не лінуйся. Бо як будеш жити, як ти не хоч робити? А він каже до вітця:

— Тату, я буду жити і не буду робити. Каже отець:

— Ну як ти можеш так жити? Оженишся, буде жінка, будуть діти, треба робити.

— Тату, я вженюся і візьму собі таку жінку, щоби вона не їла. Отець до него:

— Ну де ти найдеш таку жінку, аби не їла? Таке не може бути, аби не їла.

А він йому:

— Тату, найду. Найду таку жінку, що не буде їсти.

Одного разу зібрався він і пішов шукати таку жінку, аби не їла. Пройшов далеку дорогу — нема такої. Ай дивиться, на пасовищі сидить прекрасна дівчина, така, що відразу її сподобав. Проходить попри неї, а вона його зачепила сама, не він її, а вона його зачепила:

— Куди ти йдеш? Він їй відповідає:

— А в світ за очі. Іду шукати жінки. Усміхнулася вона до него й каже:

— А може, я би стала твоєю жінкою? Хлопець до неї:

— Чому ж би ні? Але я хочу таку жінку, щоби не їла. А вона йому:

— А я й не їм.

Каже він їй:

— Коли ти не їш, то будеш моєю жінкою. Ходи зо мною.

І поженилися вони обоє. Вона прекрасно варить йому, рихтує їду прекрасно — він аж дивується, — а сама не їсть. І любить його, як жінка чоловіка має любити. Він думає собі: «Як може жити людина, аби не їла?» Не може собі тото уявити. І каже їй:

— Як ти жиєш, що не їш? А вона відповідає йому:

— Я ж тобі казала, що не їм.

Його здивувало тото дуже, так, що він далі терпіти не може. Іде до ворожки. Лиш увійшов до хати, ворожка зрозуміла, чого він прийшов, і всміхнено спиталася його:

— Сину, чого ж ти прийшов? Ти хочеш знати, чи їсть твоя жінка. Їсть, — каже, — лиш ти не знаєш, що.

Він аж зблід.

— Скажіть мені, будь ласка, що вона їсть?

Тоді ворожка підходить ід’нему ближче та й каже:

— Сину, це тобі небезпечно знати. Але все одно скажу тобі, лиш будь обережний. Коли увечері ляжеш, прикинься, що вже спиш, і слухай слова, які буде казати тобі жінка при виході з хати. Буде казати: «Спи, чоловіче мій, доки я не вернуся». Би-с добре запам’ятав. Коли вона вийде з хати, відразу за нею не йди, а по хвилі йди. Але будь обережний, щоб не замітила тебе. Іди за нею аж під тоту хату, де вона зайде. Подивишся у вікно, що вона їсть і що п’є. Тихонько вертайся домів, лягай спати, і лежи так, щоб вона не замітила, що ти не спиш. Прокинешся, як закличе тебе. Вона скаже тобі: «Прокинься, чоловіче». Тоді ти встань, як усе, щоб вона нічого по тобі не замітила.

Він усе так зробив, як йому ворожка сказала. Увечір полягали обоє спати, як усе. Він захропів, ніби спав. Але не спав, лиш удавав. Вона йому каже:

— Спи, чоловіче, доки я не вернуся.

Та й вийшла з хати. А він за хвилю встає і йде за нею. Пішла вона на цвинтар у трупарню. І насходилося їх там повно, посідали всі за стіл. Одна з них виходить і зразу вносить трупа. Кладуть його на стіл межи себе і ріжуть, душать той сік і п’ють, а м’ясо ріжуть і їдять. Ще й весело при тім забавляються.

Він як тото увидів, вертається з-під тої хати, приходить додому і лягає спати, але не може заснути, так був тим сильно рознервований. Приходить жінка і каже:

— Прокинься.

Він устає. А рано вона зрихтувала і подає йому їсти. Він каже до неї:

— Сідай і ти зо мною — я буду їсти. А жінка йому:

— Не їла я донині і нині не буду. Він каже їй:

— То тобі людський труп смакує, а мій хліб — ні?

Вона встає з-за стола і скоренько до шафи. Узяла дзбанок з водою, покропила його й зробила з него пса. Ухопила бук, набила його і нагнала з хати.

Пішов він, бідний, блукаючи. І ніхто не знає, що він чоловік, а не пес. Але пропало. Дехто дає йому їсти, але як псови, а він не їсть. За якоюсь жінкою ускочив у магазин. А тоді підробляли гроші, були й фальшиві. Тота жінка, що він прийшов із нею, дає продавщиці фальшиві гроші. А продавщиця тоже була чарівниця. Як він зайшов у магазин, вона зразу побачила, що то чоловік, а не пес. І каже до тої, що дає фальшиві гроші:

— Пес зрозуміє, що то фальшиві гроші. Ану, подай тоти гроші псови. Що він з ними зробить?

Тота жінка подає псови гроші, а пес взяв їх і передер. Жінка виймає другі гроші та й платить. І купує то, що хотіла купити. Купила і йде собі геть. Пес пустився за нею йти, а продавщиця каже:

— Не йди.

Так сказала, щоб та жінка не зрозуміла, до кого вона каже. І жінка пішла собі. А пес зрозумів і лишився. Каже продавщиця до него:

— Біда з тобою.

А пес тільки заскавучав. Продавщиця підійшла до него і погладила. Та й каже:

— Не журися, щось зробимо. Ходи зо мною. Вийшла з магазину, а пес за нею.

Привела вона його до свої хати, внесла якоїсь води, покропила його

і він став чоловіком. Тоді стала з ним говорити, і він розказав їй усю свою історію. Дає вона йому у дзбанку воду і каже:

— Іди до свої жінки. І вважай, щоби ти вперед її покропив тою водою, ніж вона би тебе покропила. Бо як покропить тебе вперед, то в що схоче тебе перетворить, і ніхто вже тебе не врятує. А як покропиш ти її вперед, то в що хоч’ — в тото її перетвори. Іди і будь обережний.

Приходить він до свої хати. І попав так, що жінка була обернена плечима до дверей. Він кропнув на неї тою водою і зробив з неї кобилу. Вивів надвір, сідає на ню і б’є без милосердя. Так, що сусіди позбігалися.

— Чоловіче, що ти робиш? Нащо ти так худобину збиткуєш? А він каже до людей:

— Люде, не худобину я б’ю, а лиху жінку. І розказує людям, що сталося.

Та жінка понині кобилою лишилася.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Лолин, Долинського району, Івано-Франківської області
9 березня 1989 року
Оповідач: Дячок Настя Федорівна (1922 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.