Українські народні казки

Як жінка міхи давала

Українська народна казка Гуцульщини

Був оден чоловік, і в него померла жінка. Він був уже старий, і дітей не мав. Оженився він з бідною дівчиною. І з договором з родичами тої дівчини, що коли вона буде говорити з молодими хлопцями, щоби дідо не гнівався. Бо вона молода. Дідо сказав:

— Не буду гніватися.

Одного разу вона познайомилася з хлопцем. І полюбилася з ним. Але вона діда шанувала і робила все так, щоб дідо не видів. Дідо того хлопця дуже добре знав. Вона з тим хлопцем договорилася, що дідо буде того й того разу кудись іти. У разі би дідо не пішов, то вона напрутить до стіни кривулю, би був парубкови знак.

Та й забула вона ту кривулю почепити. Прийшов вечір. Хлопець приходить, а дідо в хаті. Вона колише в колисці дитину і приспівує:

— Люлю, люлю, я забула напрутити у брамі кривулю. Люлю, люлю, була би з тебе втіха. Кажи, що ти прийшов міха...

Тоді хлопець каже:

— Вуйку, я прийшов позичити у вас міха. Ми хочемо йти до млина. Вона пішла до комори і відти кричить:

— Я не знаю, якого! Дідо каже хлопцеви:

— Іди вибери собі.

І хлопець пішов до неї у комору «вибирати міха». Вона з комори кричить:

— Він хоче більше, як один. Давати чи ні? А дідо каже:

— Давай.

Дала вона «міха» та й заходить у хату.

— Дала? — питає дідо.

— Та дала. Він не мав часу вдень прийти, але прийшов увечір, як я ще маю кутатися *.

(Вона ще й хотіла показати перед дідом, що злосна на хлопця).

—...Я би була без вас міхів не дала. Коби хоть приніс, аби за міхами не ходити.

* Ку́татись — поратись.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 травня 1984 року
Оповідач: Шкрібляк Николай Остафійович (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.