Як жінка три рублі заробила

Українська народна казка Гуцульщини

Оженився молодий хлопець. Іще були в него молоді тато й мама. І жиють вони разом. І тато додивився, що його невістка файна молодиця. Та й каже він тій молодиці так:

— Як не будеш зо мною жити, нажену тебе звідси геть. Це господарство тобі не буде. А то великі багачі були.

А вона засмутилася та й думає: «Що я скажу татові й мамі, чого маю тікати додому? Чоловік не б’є. Він скаже: «Не бив я її й не сварив». То чого ж я маю додому тікати?» Та й плаче. Куди йде, плаче. І їсти вже нічого не хоче. Чоловік каже:

— Чого плачеш?

— Ай, плачу.

А мама таки каже:

— Та ти мені скажи. Я жінка, ти жінка. Що є? Чи тобі щось син каже?

— Ні, нічого.

— Я не скажу нікому, — каже мама.

— Ну, — каже, — як не скажете нікому, як заклинаєтеся, то я скажу. Тато казав, аби я з ним спала. Отак. А я що буду робити?

— Ти знаєш що? Як казав, то скажи, що ти ввечір на подрю * підеш. Скажи йому, що коли тебе не буде в хаті, то най іде до тебе на подрю. Але ти підеш у комору, а я — на подрю. Отак. Я лиш ставлю в піч горшки, щоб він не пізнав, що я втекла.

Вона наставила тих горшків. А невістка вийшла і заперлася в коморі. А та на подрю. Він подивився, вже нема нікого тут, жінка пішла по дрова: «Іду я на подрю». Пішов на подрю та й ліг зі своєю жінкою спати. А він гадав у темноті, що то невістка. Та й каже:

— Йой, яка ти мені добра, яка ти мені файна! Відколи я вженився, не спав, як тепер. Як добре! Ти знаєш, — каже, — що? Я маю тут гроші, даю тобі три рублі. А як сіно продам, то й ще тобі дам.

Та й уже все. Жінка зсунулася та й у хату, а він там лишився, лежить ще. Бо так з невісткою домовився, що вона піде борше додому. Жінка ввійшла в хату, а невістка в коморі. А в печі баняки позбігали, попригорало все.

Входить старий ґазда в хату, а то повно диму. Погоріла їда, доки вони набувалися. Та й каже він:

— А ти де була?

— Я, — каже, — була, де була, а три рублі роздобула. Та й йому показує.

—...Ти, — каже, — казав, що «сіно продам та й ще тобі дам». А цей у двері та й утік до мами свеї. Та й тоді розказали все синови, та й батько не йшов додому з тиждень. А в тиждень прийшов, бо зачали сміятися люди, що пішов від хати, та й зачали сваритися з ним. Та й вернувся він, та й мусів далі жити, як усі.

* По́дря — горище над стайнею.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Вербовець, Косівського району, Івано-Франківської області
19 листопада 2003 року
Оповідач: Мазин Марія Ільківна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.