Як жінка хотіла двох чоловіків мати

Українська народна казка Буковини

Був собі мужик. Сидів коло свої хати і нікуди не ходив. Одного разу говорить йому жінка:

— Чо ти, чоловіче, сидиш та й сидиш. Йди на село, щось вчуєш.

Вийшов він, пішов до сусіда, перебалакав там весь день. Питає його жінка:

— Де ти був, чоловіче? Що чув-ис?

— Був сход і рішили на тім сході, щоби кожен чоловік мав по дві жінці.

А вона й каже:

— Що ти, чоловіче? Та куди це годиться?

— Так рішили старші.

На другу неділю знов не дає жінка чоловікови сидіти вдома. Пішов він до другого сусіда і знов пробалакав весь день. Прийшов додому та й каже жінці:

— Я думав, що на сході знов будуть говорити про дві жінці, та й підмовив Івана, Штефана, Данила, Гаврила, щоби кричали на сході: «Не хочемо по дві жінці!» А на сході сказали: «Як ви не хочете, щоб чоловік мав по дві жінці, то всяка жінка повинна мати два чоловіки». Отак рішили.

А жінка й каже:

— Най буде так. Добре буде, як буде два чоловіки. Він піде в поле, а ти будеш дома, а на другий день ти підеш у поле, а він буде дома. Най так буде.

А чоловік їй:

— Най буде, то най буде, але то не так легко. Того чоловіка треба купити, три тисячі за него дати.

— Не журись, чоловіче, спрячемо, складемо.

І почала жінка старати гроші: б’є масельце та продає, кугутчиків на базар, яєчка. Чоловік каже:

— Дивись, жінко, щоби ти не старала цілий рік, бо всіх добрих чоловіків розберуть, а таке ся лишить, що ні в пліт, ні в ворота.

Спрятала жінка гроші і каже до чоловіка:

— Я ще більше, як три тисячі, склала.

— То добре, кращого чоловіка купимо.

Взяв чоловік гроші, замотав у платину, заховав у пазуху — і на базар. Купив за ті гроші хороший кожух, мишини, шапку, чоботи. Прийшов з тою купівлею додому, склав то все на ліжко, сів за стіл, поклав руку під бороду і задумався. Входить жінка до хати й питає:

— Ну як там, купив чоловіка?

— Жінко, дай мені чисту годину. А вона йому:

— Що таке, чоловіче?

— Купив я, — каже, — чоловіка, прийшов до Дністра, а пором не ходив, то ми гай переправлятися човнами. Сів я на оден човен, а він — на другий. На його човні було затісно, багато людей їхало. Він розібрався і дав мені всю одежу. «На тобі, бо тут затісно нам». Мій човен приплив до берега, а його, не знати по-якому, перевернувся, і вони всі потопилися. Оце, ади, його вбрання лежить: кожух, шапка, мишини, чоботи.

— Ану, — каже жінка, — вгорни все те, чоловіче, най я подивлюся. Чоловік вбрався.

— Ану, пройдися трохи до порога.

Пройшов він до порога. А вона дивиться та й каже:

— От, сарачі, мав бути чоловік! Не таке г..., як ти.

— Чекай, жінко, чоловік є тут, у хоромах.

Вийшов чоловік у хороми, вхопив з-за дверей билень та жінку билнем, билнем.

— Оце тобі другий чоловік!

А вона вирвалася від него — та надвір. Та й крикнула:

— Щоби ви всі були потопилися!

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Круглик, Хотинського району, Чернівецької області
1 січня 1977 року
Оповідач: Луков Дьордій Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.