Як жінка чоловіка дурним зробила

Українська народна казка Бойківщини

Жінка казала, що її чоловік дурний, а він її за то бив. Бив та й бив, а вона на него все «дурний» та й «дурний». То він ся взлостив, злапав її за коси і вирвав багато волосся. А вона то волосся собі приклала, аби незамітно було, скликала людей і каже:

— Ану, подивіться. Він каже, що мені голову обмикав. У мене голова ціла, а він кобилі півхвоста вимикав. Що дурний, то дурний.

А в склепі була риба, і жінка купила кілограм. Він у городі орав, а вона підверла живу рибу під дернинку. Він над’їхав та й дернинку перевернув. Та й у крик:

— Я рибу виорав! Я рибу виорав!

Люди позліталися, а вона вхопила ту рибу та й умила — так, щоб він не видів. Та й каже:

— Люде, та як це може бути, щоб він рибу виорав? Та я її купила. Всі підтверджують:

— Купила.

— Ти, чоловіче, такий дурний. Треба йти до ворожбитів, аби тобі щось помогли, бо ти — дурний.

А чоловік забив собі то в голову. І де ходить, все про то думає і не пам’ятає, що робить. А вона знов каже:

— Треба кудись піти і за тебе поговорити, бе-с ти голову вилікував. І він на то погодився. Пішла вона. Зачерла в потоці води і принесла йому. Він ту воду випив, а вона каже:

— Сказав ворожбит, що тобі треба зробити так. Як люде будуть у неділю йти з церкви, ти візьми мазницю з шміром і квач і кожного маж тим квачем по кожусі. Тоді тобі буде зовсім добре.

Він так і зробив. Люде йдуть з церкви, а той став та й кожного маже по кожусі. А як хто обернеться сваритися, то цей його по обличчі, по пазусі тим квачем. А оден сильний молодик обернувся та як його махнув, та й убив.

Похоронили його, та й усі посвідчили, все село посвідчило, що він був дурний, то й ніякої кари не було тому, що його вбив. Повірте, нічого не було, бо село посвідчило, що дурний.

Отак жінка зробила чоловіка дурним.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як жінка чоловіка дурним зробила

Українська народна казка Буковини

Їден хлопець оженився, і жінка стала ним дуже командувати. Не подобалося це діло чоловікови, та й зачав він її потроху бити. А жінці це дуже не сподобалося. Пішов чоловік у поле орати, а жінка — на базар. Купила повний казан свіжої риби, і йде туди, де чоловік оре. Він пішов з плугом у другий бік, а вона йде за ним і кидає на скибу рибу, поки не викидала всю. Прийшла вона до чоловіка та й розказує, що була на базарі і купила новий казан.

— Ти сідай, — каже чоловік до жінки, — спочинь трохи під візком, а я ще пройду зо два рази плугом. Тоді дам коням їсти та й спочинемо удвох.

Пішов чоловік у другий кінець, вертається відти назад, бачить — поперед коней риба свіжа. Спинив коні і збирає рибу в пазуху. Приходи до жінки і каже їй:

— Я назбирав повну пазуху риби. — Де?

— А за плугом.

— Добре, — каже жінка, — на вечерю будемо їсти свіжу рибу. Добре, що я купила казан.

Висипав чоловік рибу у відро, і жінка пішла з рибою додому.

Чоловік оре і не годен вечора дочекатися, бо рибу хоче їсти, А жінка приходи додому та й сховала рибу. Наварила картоплі в лушпайках, поклала на стіл часник і чекає чоловіка. Приїхав чоловік додому, розпрягає коні, дає їм їсти, йде до хати, а жінка поставила йому картоплю з часником. Сідають вони, їдять. Чоловікови не їсться — чекає риби.

— Чого не їсиш? — питає жінка. А чоловік каже:

— Давай рибу, не хочу вже цего їсти.

— Та відки ж риба? — жінка.

— Як «відки»? Я ж дав тобі сьогодні цілий казан риби.

— А де ти її набрав? — питає жінка.

— Та ж за плугом по скибі назбирав. А вона йому:

— Що, чоловіче, недобре тобі стало? Де ж ти бачив, щоб у землі риба плодилася? Риба лиш у воді буває.

Був він чоловік недурний. «Правильно, — подумав. — Риба буває лиш у воді. Але ж мені це не снилося. Я сам збирав рибу на ріллі». А жінка йому:

— Чоловіче, тобі недобре.

Кричить вона до сусіда. Приходи сусід.

— Що, куме? Що з вами?

— Та назбирав я сьогодні риби і думав, що жінка насмажить на вечерю, а вона каже, що це — неправда, що нема ніякої риби.

— А де ж ви, куме, назбирали? — питає сусід.

— За плугом назбирав, на ріллі. А кум каже:

— Це неправильно, куме, не буває риби в землі, а лиш у воді. А той своє:

— Я назбирав на ріллі. Сусід до жінки:

— Тут нічого не поможе. Кумови погано. Ви йдіть до попа і покличте його сюди. Піп буде щось коло него читати, то, може, йому стане легше.

Пішла жінка до попа. Прийшов той, а чоловік лежить на ліжку обличчям до дверей. Піп сів коло него.

— Іване, що з вами? Погано? Я чув, що ви назбирали риби за плугом.

І зачав піп коло него читати. Читає, кадилом курить. Піп сидів спиною до дверей, а чоловік лежав очима до дверей. Жінка пішла, вибрала найбільшу рибу, відкрила трошки двері, виставила ту рибу в хату і зачала нею махати. Чоловік побачив це і крикнув:

— Риба! Риба!

Жінка забрала руку з рибою. Піп оглянувся — нічого нема.

— Недобре з вами, — каже.

Обернувся піп, а жінка знов виставила руку з рибою. Той знов кричить:

— Ой, риба! Піп каже жінці:

— Він зовсім змішався. Його треба завезти в лікарню — йому все риба привиджається.

Піп пішов, а жінка йде до сусідки:

— Кумо, йдіть до мене ночувати, бо мій чоловік змішаний. Я боюся. Приходи та сусідка, і лягають спати. Він спить на ліжку, а вони обидві полізли на піч. Чоловік подивився, де його жінка лягла: чи скраю, чи від стіни. Жінка лягла скраю, а сусідка — від стіни. А вночі, як чужа жінка заснула, його жінка тихо лягла від стіни, а чужу зсунула на край.

Встає він уночі, як вони заснули, бере ножиці і постриг жінку. Але не свою, а ту, чужу! Взяв ті коси і поклав під койку. Чужа жінка пробудилася вночі, зразу зрозуміла, що в неї відрубано коси, вискочила з хати і втекла.

Чоловік рано встає і кричить на жінку:

— Вставай, стрижена! А жінка йому:

— Що «Стрижена»?

— Ти подивися на себе. Я тебе вночі обстриг, щоб ти не була така хитра. В тебе ж кіс нема.

А жінка встає і показує голову.

— Ти що мене мав остригти, то обстриг коня. Піди в конюшню подивися.

А то вона сама встала вночі та й обстригла коневи гриву й хвіст. Забрала з-під ліжка жіноче волосся, а поклала кінське.

Чоловік пішов, глянув — правильно! Кінь обстрижений.

Вертається в хату, подивився під ліжко, а там — кінське волосся лежить. Задумався чоловік: «Риби в землі не буває, а я бачив на ріллі. Стриг жінку, а остриг коня. Нє, мені недобре, я змішався». І каже жінці:

— Жінко, від сьогодні будеш командувати, бо я мішаюся. Та й почала жінка ним командувати. Так жінка обдурила чоловіка і зробила його дурним.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
12 квітня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як жінка чоловіка дурним зробила

Українська народна казка Буковини

Їдна жінка посварилася з чоловіком та й каже:

— Ти показуєш себе дуже розумним, а я зроблю тебе дурним і тебе будуть свяченою водою кропити. Чоловік не повірив їй. Прийшла неділька, а жінка й каже чоловікови:

— Давай, чоловіче, зробимо обід.

— За що? У нас же ніхто не вмер.

— В тебе мама вмерла, а в мене — тато. То нічого, що вони вмерли давно.

— Добре.

В неділю чоловік збирається до церкви, а жінка нанесла в хату капусти і крупів на голубці. А як чоловік пішов, вона винесла капусту корові, а крупи — свиням. Познімала зі стін веретки й квіточки і винесла все це з хати. Та нанесла в хату глини, замісила її серед хати, потинькувала на стінах тріщини і дірки від цвяхів. І всі стіни рябі стали.

А чоловік після служби проси людей на обід.

— На який обід? — питаються люди.

— А за мою маму і за тестя.

Запросив і батюшку, щоб батюшка посвятив стіл. Іде чоловік додому, а за ним батюшка, і Данило, і Гаврило, і той, що вмочає в чорнило, і ще багато людей. Перший увійшов до хати батюшка, а чоловік надворі припрошує гостей:

— Заходьте, заходьте.

Заходять до хати, а там — кириня: серед хати глина, а жінка лежить на постелі з завитою головою і стогне. Батюшка став серед хати, а люди все заходять і заходять. Вона й питає:

— Чого ви прийшли?

— Як то «чого»? На обід прийшли.

— На який обід?

Поцілувала жінка батюшці руку та й каже:

— Хіба ви не бачите, що в мене чоловік дурний? То весілля робить у хаті, то обід.

А чоловік увійшов, та як побачив таке в хаті, та жінку в голову, в голову. Жінка в крик і до попа:

— Батюшка, бачите, що він роби?! Покропіть його свяченою водою. Батюшка за кропило та давай його кропити.

Як усі люди пішли, жінка й каже чоловікови:

— Я ж тобі казала, що зроблю тебе дурним і будуть тебе свяченою водою кропити.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
23 жовтня 1979 року
Оповідач: Камінський Сергій Андрійович (1915)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як жінка чоловіка дурним зробила

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі вибирали війта. Старого скидали, а молодого вибирали.

А був цей молодий файний ґазда. Було там десять радних, і ті десять радних вибирали цего війта. Завтра вже мали його затвердити. Зробилася днина. Каже йому жінка:

— Знаєш, чоловіче, що? Я би так їла риби, що йой! А він їй говорить:

— Жінко, мене мають сьогодні за війта вибирати. Я не маю часу бавитися з рибою.

А жінка вже риби наловила вперед, вона вже має зрихтовану. Хоче жінка зробити чоловіка дурним. Вона наклала собі риби в пазуху, а до чоловіка каже:

— Ходім та й ходім.

І пішов він з нею по рибу. Вона дала йому сак та й веде його. Та й не до річки веде, а в корчі. Чоловік до неї говорить:

— Жінко, що ти робиш, куди ти мене ведеш? А вона каже:

— Ходи, чоловіче, зі мною, нічого не говори.

Зайшли вони в корчі, підсунув він сак під корч, а вона зайшла з другого боку та дюхає палицею в корч, «виганяє рибу». А сама кидає рибу за пазухи в сак. Накидала та й каже:

— Вибирай, чоловіче, рибу.

«Наловили» вони тої риби і прийшли додому. Чоловік спішить у ґміну, бо його на війта кладуть. Каже, би вона скоро робила снідання. Нажарила вона тої риби, чоловік тою рибою файно поснідав. Зійшлися до ґміни всі радні і він. А він лиш попиває води. А серед тих радних один був його кум. І говорить той кум до него:

— Куме, що ви так попоїли зрання, що так води попиваєте? А він говорить:

— Ми наловили риби. А кум запитав:

— А де ви ту рибу ловили?

— Ми пішли в корчі та й там наловили.

А тоти подивилися один на другого та й кажуть:

— Та ми цего хочемо класти за війта? Та він у корчах «рибу ловить».

І відвели вони вибори на другий день. Бо не могли йому сказати, що він дурний.

Приходить він додому. І зрозумів, що жінка зробила його дурним. Та й каже:

— Нічого, дам я тобі рибу.

Пішов у село та й пив до вечора. Так, аби мав охоту добре вибити жінку. А його жінка в курсі діла, що вже їй має бути. Пішла до одної сусіди. Та сусіда була дуже бідна жінка. І говорить вона до тої жінки:

— Дам тобі, жінко, корову, лиш прийди сьогодні до мене на ніч. Може, будеш бита, але прийди.

А та собі думає: «Що буде, то буде, а за корову можна йти».

Прийшла та жінка до них, а ґаздиня пішла з хати геть. Чоловік приходить додому, та чужа жінка пускає його до хати. А світла не світить, у хаті темно. І що він з тою жінкою робить? Так її вибив, що вибив. Сів та й думає: «Що би ще з нею зробити?» Та взяв ножиці й обстриг її чисто на будз. Та й ляг спати.

Наколи зробився день, тота вибита й обстрижена пішла додому, а ґаздиня прийшла, пішла до стайні, збила добре кобилу й обстригла їй гриву й хвіст. Потім сіла раненько на печи, взяла гребінь, чешеться й заплітається. А чоловік підняв голову та й дивиться, що вона робить. Та й говорить він до неї:

— Жінко, я тебе сночі не бив? А жінка каже:

— Чоловіче, я не знаю, що з тобою ся стало.

— Я тобі, — каже, — сночі не втяв кіски?

— Та дивися, чи втяв, чи ні.

Пішла жінка до стайні обходити маржину, подивилася на ту кобилу — а та чуть тепла, так оббила вона її ґральми. Входить жінка до хати та й каже:

— Чоловіче, ходи зо мною до стайні, подивишся, що ти наробив. Чоловік пішов до стайні, подивився на ту кобилу та й задумався. Жінка говорить до него:

— Чоловіче, не думай нічого. Видиш, що тобі в голові щось недобре, але, — каже, — це перейде. Іди до священика, аби він читав тобі над головою Євангеліє. Може би, тобі це перейшло.

А він говорить до неї:

— Але що дати священикови, чим йому заплатити? Вона каже йому:

— Там у нас у стайні є бичок, що має рік. Треба йому дати того бичка. Лиш, — каже, — коби тобі було добре.

Бере він того бичка на шнура і веде до священика. Присилив його до плоту та й пішов до священика до хати. А жінка тим часом принесла кугута та й прив’язала його там. А бичка забрала додому. Говорить священик до него:

— Ану ходім подивимось, якого ти мені бичка привів.

Вийшли вони на подвір’я, а кугут на шнурку підскакує та й б’є крильми. Говорить до него священик:

— Бери, чоловіче, цего «бичка» та йди додому, бо, видно, в тебе дійсно нема в голові розуму ніякого.

Та й не вибрали його за війта. Бо того не хотіла жінка та й тому зробила його дурним.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
10 жовтня 1983 року
Оповідач: Драгомирецький Михайло Іванович (1909 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.