Українські народні казки

Як забагатів дурень

Українська народна казка Буковини

Їден чоловік мав нехитрого хлопця. Умер той чоловік, вмерла і його жінка, та й лишився дурень без тата й без мами. І задумав він женитися. У своїм селі він не міг найти дівчину, бо всі дівчата знали, що він дурний, то пішов у чуже село. Там його люди не знали, і їдна дівчина за него пішла. Почали вони жити. Побачила вона, що він трохи нехитрий, але що вже зробиш?

Мали вони пару волів. Жінка каже:

— Чоловіче, наші воли вже старі. Треба їх продати і купити май молоді.

Бере він ті воли і жене їх на ярмарок. Ішов з ними, кілко йшов, та й став пасти воли на полі при дорозі. А їден чоловік веде на ярмарок коня. Кінь такий худий, що нема як сісти на него верхи. Хребет — як пила. Якби той кінь упав, то не годен був би встати.

— Здрастуйте!

— Здрастуйте!

— Куди воли женете?

— На ярмарок. Хочу продати ці та купити май молоді.

— А я веду коня продавати. Знаєте що? Давайте поміняєм. Я даю вам коня, а ви мені — воли. На коні й верхи можна їхати, і швидше, а воли тихо йдуть.

Дурний погодився:

— Добре.

Дає він тому чоловікови воли, а собі бере коня.

— Але веди коня, — каже той чоловік, — не сідай на него верхи, він тебе ще не знає. Як сядеш верхи, то кінь розсердиться, ляже і не захоче встати.

Вертається він з тим конем додому, а назустріч іде чоловік та несе на ярмарок гуску. Здибаються вони.

— Що, з ярмарку вже? — питає той з гускою.

— Нє, я не дійшов до ярмарку. Мав на продаж воли, поміняв їх на цего коня та й вертаюся додому.

Подивився той з гускою на коня, подумав собі та й каже:

— Давай поміняєм коня на гуску. Гуска нанесе тобі яєць, посадиш ЇЇ на яйця і вона виведе гусенят. А як виростуть ті гусенята та нанесуть яєць, то ти й їх посадиш. Скілко гусей розведеш! Дуже розбагатієш.

Згодився дурний: — Добре, давай.

Помінялися вони, взяв дурний гуску і йде додому. Іде через їдно село, а на вулиці стоїть чоловік і гострить на точилі бритви. Став він коло того чоловіка та й каже:

— Добре діло ви маєте. Нагострив кому бритву — і гроші, нагострив другу — і гроші.

А той, що гострить бритви, питає:

— Що, з ярмарку?

— Нє, я не дійшов до ярмарку, — каже нехитрий.

Та й розказав, як він проміняв воли на коня, а коня — на гуску. Бачить чоловік, з ким має діло, та й каже:

— Нащо тобі ця гуска? От якби ти мав точило — то зовсім друге діло: нагострив бритву — і гроші, нагострив другу — і гроші. Давай мені цю гуску, то дам тобі за ню камінь від точила. Прийдеш додому і зробиш собі точило.

Той згодився. Бере він собі камінь І віддає гуску. Несе той камінь додому і вийшов на міст. Дивиться з моста в воду і забачив велику щуку. Щука грається в воді. «Зараз я її вб’ю», — подумав нехитрий і кинув у щуку точилом. Щука втекла, а точило пішло на дно. Приходи він додому без нічого, а жінка питає:

— Продав воли?

— Продав.

— А де гроші?

— Я проміняв воли на коня.

— А де кінь?

— Проміняв його на гуску.

— А де ж гуска?

— Гуску проміняв на точило.

— А точило де?

— Я забачив у воді щуку, хтів убити її точилом і кинув його у воду.

— Недурно кажуть, що ти дурний. Піду завтра до мами і скажу їй, що нема з ким жити.

Рано жінка встала та й каже:

— Чоловіче, я йду до мами.

— І я йду, — каже їй дурний.

— А як хату лишимо?

— Замкнем двері і підем. Пустилися вони в дорогу. А вона питає:

— Ти замкнув двері?

— Нє.

— Як же ти так лишив їх? Зайде хтось у хату і забере, що схоче. Вертається він назад, щоб замкнути хату, і не може найти ключі. То він зняв двері, узяв їх на плечі і несе. Догнав жінку, а вона питає:

— Нащо зняв двері?

— Нема ключа, то я забрав двері, щоб ніхто не зайшов у хату. Подивилася вона на него і подумала: «Правильно кажуть люди, що дурень».

А їм треба було йти через ліс. Зайшли вони в ліс, і причулося їм, що якась дичина йде. Злякалися, і жінка каже:

— Давай вилізем на дуба.

Він підсадив жінку, а тоді й сам лізе на дуба. І тягне за собою двері. Сидять вони на дубі, а під дубом спинилися дванадцять розбійників. Принесли вони великий мішок золота і сіли під тим дубом ділитися. А дурному стало важко тримати двері, і він пустив їх: двері з тріском почали падати з дуба і ґахнули на розбійників. Розбійники злякалися і хода, а золото лишили під дубом. Побачили вони обоє, що розбійники втекли, і злазять з дуба. Зсипали золото в мішок та й пішли. Жінка несе золото, а чоловік — двері.

Прийшли вони до тещі. Побачили старі, скілко в них золота, і кажуть:

— Тепер ви будете жити.

А жінка й розказує, як він міняв воли на коня, коня на гуску, а гуску на точило.

— Не буду я жити з таким дурнем. А тато й мама спам’ятали її.

— Ви тепер маєте стілко грошей, то вам буде добре.

Беруть вони те золото, беруть двері і йдуть додому. А жінка каже до него:

— Знаєш що? Грошима буду розпоряджатися я, бо ти з ними поводитися не вмієш.

Він погодився на це. Купила жінка і воли, і коня, і всього, що треба, накупила. Дурень забагатів. Жили вони ще довго і, хоч він і остався дурним, жили добре.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
25 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.