Українські народні казки

Як задурно пропав чоловік

Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік і жінка. Жінка дуже дуфала, коби попоїла здорово, здорову їду мала, а чоловік був дуже скупий. Він не дуже дуфав у їду. Пішов він до Божого дому (церква близенько, по сусідству була). А жінка, певна річ, запалила собі та й жарила сало. Чоловік вийшов з церкви і почув, що з його кагли дуже запахло жарене сало. І думає: «Видиш, жінка сало жарить». Та й іде т’хаті. А жінка побачила, що чоловік іде, та й заховала ринку з салом.

Обшукав він усюди — нема тої ринки. Нема, не годен найти. Каже жінці:

— Признайся, що жарила, я тобі нічого не скажу. Лиш признайся. А як ні, то я вмираю.

— Умирай. І не жарила та й не жарю. Хочеш умирати, вмирай.

І чоловік ляг на лаву та й умер. Не вмер, притаївся. Оден день лежить, другий. Вже жінка зробила галас:

— Чоловік мій умер.

Сяке, таке, уже корогви винесли. Жінка прихилиться та й голосить:

— Ади, через сало холерське мій чоловік умер.

— Ти скажи, що жарила та й їла, та й я устану, я не вмру, — каже він їй тихо, щоб люди не чули.

— Ой-йой-йой, вмер запусто, задурно! Так голосить жінка, так руки ломить!

Вже взяли деревище, понесли на цвинтар. Вона голосить на гробі. А як спустили його в яму, вона сказала:

— Жарила-м, та й їла-м, та й буду їсти, а ти тут лежи, най тобі головою скородить. Тобі не треба жити, як ти такий скупий.

І закопали його, бо ніхто ся д’нему не ближив, аби його прислухав, лиш тілко жінка ся ближила. Як він її тихо просив, вона відступалася від него далі. Та й руки ломить, та й далі своє провадить.

І пропав чоловік.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
22 лютого 1987 року
Оповідач: Брустурняк Настя Василівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.