Як заплатив граф
Українська народна казка Закарпаття
Були раз собі дід та баба, мали трьох синів. Дуже ся бідно мали. І загнали найстаршого сина служити. Він іде, іде, з села на село, з села на село. Прийшов та як відти в Чоп, а там на мості стоїть єден пан граф. І говорить:
— Де ти йдеш, хлопчику?
— Я йду десь служити.
— Та ходи, — говорить, — до мене. Прийшов він до пана. Пан мав п’ять овець.
— Ти будеш пасти вівці, але не будеш завертати їх. Де тоти вівці будуть іти, та ти за ними йди.
Він за ними йде, йде, прийшли ід’морю. Єдна вівця скочила в море, і друга, і третя, і четверта. А він їмився за хвіст п’ятої. І попливли за море. За морем було зелено й всякі квіти були. Вівці ходили та помежи то паслися. Він там до вечора був, і вівці зась море перепливли.
Він їмився за хвіст п’ятої, і вона його перетягла. Пригнав вівці до графа. Говорить граф:
— Що тобі за тото дати?
— Що дасте, то я возьму.
І дав йому граф таку сріберну палицю, що кеть ударив тою палицею по землі, то купа грошей робилася.
— Но би-сь ти просте йшов домів, — говорить. — Ніде би не заходив.
А він із Чопа йшов у Люту й зайшов у Березний. До одного жида зайшов. Хотів щось поїсти, бо вже голоден був.
Жиди принесли йому їсти, випити. Раз випив, другий раз випив. А більше жид не хоче дати. І каже так:
— Дай плату. Він говорить:
— Не бійтеся, лем давайте їсти, пити. Но, де вам гроші давати? Узяв тоту палицю та раз ударив по столу. І там спадали гроші. Як жиди побачили, же він таку палицю має, зачали му носити де лем яка паленка була, де лем яке їдєння найліпше. Так уп’янили, що він там зостався спати. І жиди йому тоту палицю переміняли.
Він рано встав, взяв тоту палицю і йде домів. Прийшов, а мати й отець питають:
— Но що ти, синку, заробив?
— Простирайте на земля плахту.
Вони простелили, й тоді він їмив бити палицею по землі — із палиці нич не вийшло.
Отець загнав середущого сина. Ішов він із села на село. Прийшов та як відти в Чоп. Зась той граф стояв на мості.
— Де ти йдеш, хлопче?
— Служити.
— Ходи до мене, в мене п’ять овець є. Будеш їх пасти, але завертати би-сь не завертав. Лем де вони, там і ти.
Він іде за тими вівцями. Вони йдуть уперед. Прийшли ід’ морю. Єдна вівця скочила у воду, і друга, і третя, і четверта. А п’ятій їмився за хвіст. Перепливли за море, на той бік. І там вівці пасуться до вечора. Настав вечір, вівці йдуть назад. Перепливли через море. Пригнав він їх до графа.
— Що, — говорить, — ти за то хочеш, хлопчику?
— Що дасте, то я возьму.
І дав він йому такий рушник, що як порясе, гроші спадали з нього.
— Но, — говорить, — би-сь ішов собі домів прямо, би-сь не заходив ніде.
І зайшов він до того жида в Березний, у корчму. Та й говорить:
— Дайте мені їсти, пити, я маю чим заплатити.
Жиди дали наїстися, напитися, обпоїли його. Він потряс рушник, і посипалися гроші, він заплатив жидам. Вони його ще більше напоїли, і він там остався спати. А рано встав, рушник узяв і прямо домів.
— Що ти, синку, заробив?
Він зачав трясти рушник над постіллю, а то ся не трясе нич, бо жиди рушник заміняли.
Но теперки загнали найменшого служити. Іде той, іде. Зайшов аж у Чоп. А там стоїть той граф.
— Де йдеш, хлопчику?
— Десь служити йду.
— Ти ходи до мене. В мене є п’ять овець. Будеш їх пасти, але би-сь їх не завертав. Де вони, там і ти.
Йде він, як і брати, за вівцями. Де вівці, там і він. Прийшов ід’морю, єдна вівця скочила, і друга, і третя. І четверта, і п’ята. А він остався ту, він не йшов за море, лем остався ту. І зачав плакати. Та зачав попри моря ходити то в єдну сторону, то в другу. Призирається, ту вже вечір, вівці д’ньому пливуть. Він ся зрадував і вже за вівцями йде до графа.
— Но, — каже, — що ти за тото хочеш, хлопчику?
— Що дасте, то я возьму.
Дав йому граф такі гуслі, що як він зачне грати, то всі танцюють. І живі, і мертві танцюють.
— Іди собі з тим помаленьку домів.
А він знав, де його брати пили, їли. Зайшов він там, до тої корчми. І говорить:
— Дайте мені з’їсти й випити мало. Випив сто грам, закусив і каже:
— Вже розрахунок з вами.
Вийняв гуслі з-під плеча та зачав грати. Тото зачало скакати, як гатри. Як він грав, так усі скакали. І сказав він:
— Де мого брата палиця, де мого брата рушник? Оддайте, бо кеть ні, я граю далі. Не даєте рушник?
А жиди вже стомилися всі та гойкають:
— Даєме, даєме!
Він перестав грати. Пішли вони за рушником і за палицею. Принесли, він ударив палицею — падуть гроші. Сховав палицю. Потряс рушником — попадали гроші.
— Но, заплатив я вам? Чи ще грошей хочете?
Забрав він то та йде собі домів. А навстріч йому ідуть три жиди. І кажуть йому:
— Онде в терні воробці. Чи вб’єш ти там воробців? Він говорить:
— Я вб’ю. Але чи підете за ними? Жиди говорять:
— Підеме.
Зняв він з плеча пушку та вбив там двох воробців. Жиди там пішли, в тото терня, а він вийняв гуслі й зачав грати. А жиди там танцювали, поки так не обдерлися, що були голі, як пальці. Тоді він перестав грати. Гуслі під плече та забрався домів.
— Простирайте, мамо, і ви, няню, плахти.
Вийняв рушник, зачав трясти. Гроші цопкають. Кілько раз потрясе, тілько раз падають. Тоді взяв палицю. Кілько раз ударить, тілько раз і спадають гроші.
А братове попризирали, же тото їх є, та й його питають:
— А що то за гуслі?
— Я зараз вам укажу, братове, та ви, мамо й няню.
І зачав він грати, і зачало то все танцювати, отець, мати й братове. Тоді він перестав грати та вони перестали танцювати. І казці конець, і поламався Ханин горнець.