Як засміялася царська дочка
Українська народна казка Покуття

Був чоловік і жінка. Той чоловік водно їхав з дехтем. Їхав та й їхав. А до жінки ходив піп. Раз на полуднє вертається чоловік з тим дехтем, а піп у хаті, і нема де попа сховати. Та й заліз він у сінях в бочку з дехтю. Та й такий зашмірений сидить там, що страшне. Такий, як чорт. А чоловік помітив його там та й каже:

— Я забиваю цю бочку. А жінка:

— Я лишаю її на капусту.

— Я не питаю тебе про твою капусту. Я вже забиваю бочку та й усе. Забив він бочку і покликав сусіду, щоб поміг висадити її на фіру.

А піп у тій бочці, Матко Христова, як щезник сидить.

Та й повіз чоловік ту бочку в місто. А в тому місті у царя була донька, і відколи вона вродилася, ще ніколи не засміялася. І цар написав таке письмо, що хто її розсмішить, тому цар велику нагороду дасть. А цей чоловік з бочкою почув про то та й каже:

— Забивайте отут теньґий слуп, і вона має засміятися. Закопали той слуп. А вона на другім поверху сидить. А він у тій бочці обручі трошки відбив. Та витягли ту бочку на другий поверх і пустили її по дошках просто на той слуп. Бочка як покотилася та як тріпнулася до того слупа. І розсипалася. А з бочки вискочив зашмірений «чорт» і пустився тікати. Дівчина як зареготала, як зачала сміятися. Цар каже:

— Це велике діло, що вона засміялася. Вона ж уже штирнадцять років усе сумна й сумна. Що вам, чоловіче, за це дати?

— Що? — каже чоловік. — Трохи грошей, та й усе.

— Я б царство дав, але я ще царюю. А грошей я вам дам доста.

А «чорт» так біг, так летів, і просто до води. І такий з дехтем, що страшне! Та забіг до якоїсь там жінки, обмився трохи з милом. Та вбрав якусь чорну сорочку, та й пішов.