☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як заєць ведмедя ошукав
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі в одному лісі ведмідь, та такий дужий та лютий. Піде, було, по лісі і душить та роздирає все, що зустріне. Ліс великий і звірини в ньому було багато, та страх передався всім. Адже і року не мине, а в лісі душі живої не залишиться, коли бурмило буде так господарювати. Зібралися звірі на нараду і присудили послати до ведмедя посланців. А ті сказали йому:

— Ведмедю, вельможний наш пане! Що ж ти так із нас знущаєшся? Одного з’їси, а десятьох роздереш із злості та й покинеш. Так за рік і душі живої в лісі не стане. Ліпше ти ось що зроби: сиди собі спокійненько, а ми тобі щодня будемо присилати одного з-поміж нас, щоб ти з’їв.

Вислухав уважно ту мову ведмідь та й каже:

— Добре, але пам’ятайте: як мене хоч один день одурите, то я всіх пороздираю.

З того дня почали звірі посилати ведмедеві одного з-поміж себе. День у день кидали жеребки: на кого впав, той і мусив іти до ведмедя.

Одного дня випав жереб на зайця. Перелякався бідний так, що й не розказати. Але що було робити? Ходили інші, мусить і він йти. Випросив собі годинку часу, щоб з жінкою, діточками попрощатися. Та поки їх знайшов, всю сім’ю свою скликав, поки попрощалися та наплакалися, то вже сонце геть з полудня звернуло. Врешті прийшлося зайцеві рушити в дорогу.

Іде бідолаха. Та не думайте, що йде заячим скоком-кроком, що біжить вітрові навздогін. Гай! Гай! Тепер бідному зайцеві не до скоків. Іде нога за ногу, іде та й постоїть, та все рясні сльози витирає, зітхає так, що аж лісом луна йде. Аж ось бачить: серед лісу криниця кам’яна, оцямрована, а внизу вода виблискує.

Став заєць над цямриною, заглядає вниз, а сльози все кап-кап у воду. Та й зразу повеселішав. Аж підскочив з радості, бо в голові з’явилася щаслива думка: як би це йому самому від смерті врятуватися і всіх звірів позбавити від цього лютого та бездушного ведмедя. І вже не плачучи, і не зітхаючи, а щодуху біжучи він поспішав до ведмежого барлогу.

Було вже надвечір. Ведмідь весь день сидів і чекав, коли звірі пришлють когось на обід. Ждав і не міг нікого діждатися. Голод почав йому надокучати і разом з голодом підступала під серце злість.

— Що ж це таке? — ревів ведмідь, — що вони собі думають? Чи забули про мене, а, може, їм здається, що я однією вороною маю бути два дні ситий? О, прокляті звірі! Коли мені зараз не прийде від них хтось, то, клянусь буком, дубом і берестом, що завтра скоро світ рушу до лісу і повидушую всіх, хто в ньому живе! Жодного хвоста не залишу!

Та минала хвилина за хвилиною, година за годиною, а страва не йшла. Надвечір вже ведмідь не знав, що з собою зробити з голоду й люті. В такому настрої й застав його заєць.

— Га, ти, хлистику, ти, гусяче повітря! — кричав на нього ведмідь, — що ти собі думаєш, що так пізно приходиш? Та я тебе, такого комара, маю цілий день

голодний ждати?!

Затремтів заєць, почувши ведмежий крик і люті слова. Та скоро він отямився і ставши на задні лапи перед ведмедем, як міг, найчемніше, промовив:

— Вельмишановний пане! Не моя в тому вина, що так пізно прийшов. І звірів не можеш винуватити. Сьогодні, в день твоїх іменин, вони ще вдосвіта зібрали нас чотирьох і ми вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав сьогодні добрий обід.

— Ну і що? Де? Де мій сніданок, обід? Чому ти так пізно прийшов і де ті троє?- запитав ведмідь.

— Трапилась нам дуже погана пригода, — мовив заєць, — міркуючи, що в цьому лісі нема іншого пана, окрім тебе, йдемо собі спокійнісінько стежкою. Коли це з кам’яного замку вискочив величезний ведмідь та й до нас кричить: «Стійте!» Ми стали. «Куди йдете?». Ми розповіли правду. «Го, го! — крикнув він, — нічого з того не буде. Це мій ліс і я не дозволю, щоб ви своїм м’ясом годували якогось приблуду, який не має тут ніякого права! Ви мої і я беру вас собі на обід». Почали ми проситись, благати, почали говорити, що нині твої іменини і дуже погано буде, коли в такий день ти залишишся без обіду. Та де там! І слухати не хотів. «Я тут пан, — кричить, — і я один маю на вас право! Ніхто не сміє тут втручатись». Взяв нас усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене пустив до тебе. Тепер, пане, сам поміркуй, чи ми винні в тому, що ти сьогодні з голоду млієш?

Почувши це, ведмідь аж наїжачився. Вся його злість обернулася на нового суперника, який несподівано став на дорозі.

— Це ще який непотріб посмів сюди вдертися?! — ревів він, дряпаючи землю пазурами, — гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на дрібні шматочки!

— Вельможний пане, — мовив заєць, — це дуже могутній пан, страшний такий!

— Що? Ти думаєш, я буду його боятися? Зараз же веди мене до нього, побачимо, хто дужчий.

— Вельможний пане, але ж він живе у кам’яному замку.

— Е, що там замок! Веди мене, я дістану його, хоч би де заховався, хоч на вершок найвищого дерева.

Спровадив заєць розлюченого ведмедя до криниці та й каже:

— Велика твоя сила! Бач, твій ворог, як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свого замку.

— Де він? Де він?- кричав ведмідь, оглядаючись навкруги і не бачачи нікого.

— Ходи сюди і заглянь ось тут, — мовив заєць і підвів ведмедя до криниці.

Став ведмідь над цямриною, глянув униз — аж там справді ведмідь.

— Бачиш свого ворога, — мовив заєць, — як заглядає із свого укріплення?

— Я буду не я, коли його звідти не дістану, — мовив ведмідь і як рикне з цілого ведмежого горла у криницю. А з криниці як відіб’ється його голос вдвоє сильніший, мов з величезної труби.

— То ти так?- скрикнув ведмідь. — Ти мені ще погрожуєш? Чекай же, я тобі покажу!

Та за цим словом ведмідь бабах до криниці та й там потонув. А заєць скочив щодуху до звірів і розповів їм, яким то способом він змудрував ведмедя і позбавив лісових мешканців від тяжкого нещастя.

Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілому лісовому світі!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

25 (4155). Як заєць ведмедя ошукав. СУС 92. Записала Росинська Г. Г. в листопаді 2007 року. Савченко Г. І. Чернігівська область, Бобровицький район, Бобровиця