Українські народні казки

Як злодій бідному братови допоміг

Українська народна казка Гуцульщини

Були собі два брати, оден бідний, а оден багатий. Багатий не признає свого брата, бо той бідний. І не живуть вони у згоді. А в цего бідного жінка напряла пряжі та й каже йому:

— Неси на базар, продай та купиш хліба дітям та й собі.

Пішов чоловік на базар і продав. Іде з базару, а там тюрма стоїть. А в тюрмі продають тюремників, хто хоче купити. Чоловік думає: «Куплю я одного тюремника. Буде помагати мені робити. І буде нам легше жити». Купив він собі тюремника, ідуть вони дорогою, а при дорозі магазин з хлібом. А той тюремник був злодій. Зайшов він у магазин, заговорив крамаря всякими словами і краде хліб. І накрав півмішка хліба. У другому магазині продається ковбаса. Заговорює він знов магазинєра і накрадає ковбаси.

Приходять вони додому, та й каже чоловік жінці:

— Жінко, я привів до хати ще одного робітника. Буде помагати нам робити, та ліпше зажиємо.

Удень злодій спить, а вночі краде. І приносить усе до хати. Бідний брат уже й зажив, забагатів трохи. А його рідний брат уже позавидував * на него. Завидів *, що цей зажив трохи. І думає: «Як узнати, відки він так розжився?» А в него була стара теща, у того брата. І каже до неї багач:

— Мамо, ми кладемо вас у скриню і даємо вам пирогів, аби ви мали що в скрині їсти. І занесемо вас у хату до брата. Ви будете там слухати, що будуть говорити. І ви нам розкажете, що там є, будете чути, відки вони розживаються.

Приходить багатий брат до бідного.

— Брате, — каже, — у мене біда, мають прийти мене фантувати *. Чи ти би не приймив мою скриню з убранням до свої хати?

Каже брат:

— Добре.

Приносять скриню та й хочуть нести її в хату. А бідний брат говорить йому:

— Та чекай, брате. Най покладуть у сінях. А той нє, до хати пхається.

— Та най буде таки отут-во, любчику. Поклали скриню в хаті та й пішли собі.

Всі полягали спати, а злодій не спить. Дивиться, що там у скрині є. А то баба в скрині. Бабу задушив і ляг спати. А багатий брат уже не годен витримати, хоче знати, що в бідного говорили. Рано приходить він і каже:

— Брате, вже перейшло, що було. Я скриню забираю.

— Забирай.

Занесли скриню, подивилися, а теща мертва. Роблять похорон. Привели попа. А на похороні і злодій є. Бабу поховали, а вночі злодій іде на цвинтар, відкопує бабу і несе до хати, до брата. Заносить у комору, припирає бабу до стіни, підпирає її, і стоїть баба в коморі.

У неділю рано жінка багача збирається до церкви. Входить у комору, а там баба. Вбігає жінка до хати.

— Бідна моя головонько! Мама, — каже, — прийшла. В коморі. Чоловік біжить бігом до попа.

— Отче, — каже, — мама прийшла!

— Як прийшла?

— У коморі. Стоїть приперта до стіни.

— Свят, свят, — каже піп. — Гріхи, — каже, — чоловіче, страшні гріхи. Бери, — каже, — і ділися з братом всім, що маєш у коморі. Бо гріхи неспасенні.

Приходить чоловік додому і каже жінці:

— Казав піп, що гріхи, жінко. Мусимо ділитися добром з братом. Поділився з братом, та й роблять похорон, хоронять бабу.

А злодій знов був на похоронах у баби. Та й добре він обдивився, що в багача де є та й що де стоїть. Бабу похоронили ще раз, а злодій уночі знов викопує бабу і кладе в стодолу в пшеницю.

Чоловік рано йде до худоби в стайню, а стодола з пшеницею відкрита. Глипнув туди, а там баба. Страшний ґвавт завів чоловік:

— Жінко, баба вже в пшениці! Ходи сюди! Бігом! Іде він знов до попа.

— Йой, отче, що робити? Баба знов прийшла. Баба вже в пшениці.

— Свят, свят, чоловіче! Неспасенні, страшні гріхи. Приходить багач додому та й каже:

— Що будем робити, жінко? Ділім пшеницю, бо каже піп, що неспасенні гріхи.

Іде до брата.

— Ходи, брате, най я вділю тобі пшениці, бо гріхи. Баба вже в пшениці.

А злодій так носить до бідного чоловіка пшеницю, що вривається. Та лиш під вуса всміхається. Та й каже:

— Так тобі й треба, бездітнику багатий. Най і бідний зажиє. Похоронили бабу. Донька приказує:

— Коби вже, Господи, не прийшла мамочка до нас. Та приказує, та приповідає.

А злодій знов уночі вибирає бабу з гробу. Несе в комору і кладе на скриню, на гроші. Рано встала жінка та йде до комори. Та вже тремтить душа її. Чи нема мами в коморі? А мама є!

— Йой, чоловіче! Бійся бога, що ми маємо робити?! Та мама вже в коморі на грошах сидить. Приперлася, би не впала.

А чоловік бігом до попа.

— Отче, мама прийшла. Вже сидить на грошах у коморі. На скрині.

— Свят, свят, — каже священик. — Гріхи неспасенні. Діли, — каже, — братови й гроші, бо приходитиме ще. Гріхи.

Приходить багач до брата та й зігнувся аж до колін, так йому вже дійшло. Іде бідний брат до багача, та й дає йому багач гроші. Усе порівну ділить, бо іншої ради нема. Поділив гроші, та й пішов собі брат до хати.

Похоронили бабу, і вже більше баба не приходила. І стали брати жити у згоді. І оден на одного вже не завидували, бо були обидва однакі.

* За́видувати, за́видіти — заздрити.

* Фантува́ти — описувати майно за несплату податків.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Великий Рожен, Косівського району, Івано-Франківської області
30 січня 1994 року
Оповідач: Чорнищук Марія Дмитрівна (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.