Українські народні казки

Як злодій міністром став

Українська народна казка Покуття

Був цар. Ляг спати, і сниться йому, що має йти красти. Як піде красти, то буде жити, а як не піде — то вмре раз-два, без часу. Встав він рано та й каже жінці: — Снило ми ся, щоби йшов красти, то буду жити. А як не піду красти, то вмру раз-два, без часу. А жінка:

— Е, ти віриш у сон?

І снився йому той сон не раз, усе то саме. Він устає та й каже, що знов йому таке ся снило, що має йти красти.

— Що, жінко, з цим робити? Вона:

— Ну то йди. Як таке, то йди красти.

Зібрався цар по-цивільному, вбув якісь старі чоботи. Зібрався пізно ввечір та й іде красти. Вийшов надвір і думає, куди він має йти, що йому красти. Та ж у царя є все, а мусить іти.

Вийшов з свого подвір’я на дорогу і йде в темну вулицю, де злодії ходять. Іде, йде темною вулицею і здибався з одним злодюгою. Той також іде красти.

— Куди ти йдеш, товаришу? — каже той злодій цареви. А цар йому:

— Та йду, може, би-м дещо вкрав.

— Та й я йду, би-м щось украв.

— Гай ходім оба.

— А куди би ми йшли красти? — питає той злодій царя. А цар каже:

— Куди підем? Ходім до царя. Цар кличе злодія до себе. А злодій:

— Е, до царя нє. Цар керує державою і нам як тато. А ми підем до него красти? Якби нас там злапали — то порозстрілювали б. За те, що прийшли до царя красти.

Каже той злодій цареви:

—... Знаєш що, товаришу? Ходім до міністра царевого красти, а до царя нє.

— Та най буде, — каже цар, — ходім до міністра.

Та й ідуть до царевого міністра красти. Коли прийшли туди, було вже пізно і не було світла ніде, але в одній кімнаті у міністра було. Каже злодій цареви:

— Знаєш що, товаришу? Ходім подивимось під вікно, де світло є. Хто там є, що роблять, що говорять?

Пішли вони під вікно, там, де світло. А то вікно високе, і вони не годні досягнути. І не видять нічого, і не чують. Каже злодій цареви:

— Товаришу, ставай тут під вікно, а я вилізу тобі на плечі. Подивлюся, хто там є і що робить.

Став цар під вікно, а злодій виліз йому на плечі. Одною ногою на одно плече, а другою на друге. Цар стоїть під вікном і тримає злодія на плечах. А злодій дивиться до міністра. В хаті нема нікого, лиш міністр і його жінка. Міністр каже до жінки:

— Ти знаєш, жінко, я за пару день буду царем. А вона йому:

— Та як будеш царем? Та ж цар не слабий і не старий. І ще не збирається вмирати. А ти кажеш, що будеш царем.

— У царя дітей нема, — каже міністр до жінки. — Він сина не має. Ми лагодимося на забаву, закличемо багато людей. І закличем на ту забаву царя. Я, — каже, — вже дохторови підплатив і купив трійла. Хочу струїти царя. Посходяться люди, злагодимо все на стіл, понасипаємо горівки, і будуть питати, за що пити. А я скажу: «Перший раз п’єм за царя». Цар насамперед має випити. І як вип’є, то зразу вмре. А я стану царем, — каже міністр. — І дохтор не скаже, що цар строєний, а щось збреше, бо він підкуплений. І я буду цар, бо у царя дітей нема, а я в него перший міністр.

Скінчили вони свою бесіду, а злодій, що стояв у царя на плечах під вікном, усе це вислухав. Вони обоє в хаті думають, що ніхто не чув. Злодій скакає з царевих плечей і каже цареви:

— Знаєш що, товаришу? Ти знаєш, що міністр із жінкою балакав?

— Що балакав?

— Казав, що цар незадовго вмре, а він буде царем.

Та й все розказав злодій цареви, що чув. Цар вислухав та й подумав собі: «Не дурно мені такий сон снився. Якби-м не йшов красти, був би мене міністр струїв».

Та й вже вони в той вечір красти не йшли — пішли додому. Цар каже товаришеви:

— Поміняймося шапками. Як буде в міністра забава, аби ми оден другого по шапці пізнали.

Помінялися вони шапками, і цар пішов додому. Сказав жінці, що він дізнався.

— ...Видиш, не дурно мені такий сон приснився.

А в два дни вже й забава в міністра. Кличе він гостей. Закликав панів, закликав царя. А цар пізнав серед гостей по шапці свого товариша і прикликав його до себе. Та й каже йому:

— Ми маємо сидіти оба прикупі.

Цар файно вбраний і дав файне вбрання злодієви, щоби тому годилося коло царя сидіти.

Поставили на стіл їсти, пити. Понасипали в бокали горівки. Питаються люди:

— Який буде перший тост? А міністр каже:

— Перший тост буде за царя.

А цар уже цей параграф знає, уже це чув. Встав за столом та й каже:

— Нє, панове гості. Перший тост — за хазяїна дому.

Ну, а міністр не хоче пити, бо цар з ним бокали поміняв — свій дав йому, а його взяв собі. І приказав йому:

— Мусиш пити, це за хазяїна дому п’ється, а не за царя. І всі гості сказали:

— Так, перший тост за хазяїна дому. Мусить міністр пити бокал, що насипав цареви.

Випив, упав і вмер, бо там було трійло. Дохтор хотів його рятувати, а цар сказав дохтора заарештувати, бо він був у змові з міністром. Дохтора заарештували, а міністра поховали.

А злодій, що підслухав, сидить коло царя. Цар каже йому:

— Тепер ти будеш на його місце старшим міністром. Перебрав він урядовання старшого міністра. Тут байці і конець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Пробабин, Городенківського району, Івано-Франківської області
15 листопада 1987 року
Оповідач: Дуб’як Катерина Дмитрівна (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.