Як кабан ішов у Київ на ярмарок

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ішов кабан у Київ на ярмарок, а назустріч йому іде вовк і питає:

— Кабане, кабане, куди йдеш?

— У Київ на ярмарок.

— То візьми і мене з собою.

— Ходімо, охотніше буде.

Ідуть вони удвох, а назустріч іде лисиця і питає:

— Кабане, кабане, куди ідете?

— У Київ на ярмарок.

— То візьміть і мене з собою.

— Ходімо, охітніше буде.

Ідуть вони утрьох, а назустріч їм іде заєць та й питає:

— Кабане, кабане, куди ідете?

— У Київ на ярмарок.

— То візьміть і мене з собою.

— Ходімо, охітніше буде.

Ідуть вони вже учотирьох. Ідуть та й ідуть, а перед ними яма глибока і широка, що немає як обминути. Тут кабан і говорить:

— Будемо плигати через яму.

Почали вони плигати. Першим плигнув заєць. Не перескочив і полетів у яму. За ним лисиця. Плигнула і упала на зайця. Тут бере розгін вовк і теж шелеснув у яму на зайця і лисицю. Останнім плигнув кабан, чуть-чуть не доплигнув і тоже звалився у яму. Сидять вони день, сидять другий і дуже зголодніли. Тут лисиця говорить:

— Нумо, братці пісні співати. Хто заспіває найтоншим голосом, того і будемо.

Заєць затяг: „і-і-і», Вовк завив: „у-у-у», а Кабан: „е-е-е». Оскільки заєць заспівав найтоншим голосом, накинулись на нього, розірвали і з’їли.

Сидять вони знову голодні, бо скільки там наїдку з того зайця. От лисиця знову загадує:

— Хто заспіває найгрубішим голосом, того і будемо їсти.

Вовк хотів затягнути тоненьким голоском та як ареве: „У-у-у». Накинулися кабан з лисицею, розірвали вовка, а м’ясо розділили порівну

між собою. Кабан свою частину з’їв, а Лисиця тягає по шматочку і споживає. Кабан зголоднів та й питає Лисицю, що вона їсть. А вона і говорить:

— Хіба не бачиш, кров власну п’ю.

— То навчи і мене як це зробити.

Лисиця мовить:

— Розірви собі груди, кров потече і будеш пити.

Зробив кабан так, як навчила лисиця. Розірвав груди іклами і через деякий час помер. Лисиця довгенько ласувала кабановим м’ясом та настав час, коли і воно закінчилось. Сумує лисиця, що не вилізе з ями і їсти нема чого. Коли дивить вгору, а на дереві сидить дрозд. Вона його і питає:

— Дрозде, дрозде, що ти робиш?

— Гніздо в’ю.

— Нащо тобі гніздо?

— Яєць нанесу.

— А нащо тобі яйця?

— Діточок виведу.

— А я твоїх діточок поїм.

— Не їж моїх діточок, я тобі в пригоді стану.

— Нічого я від тебе не хочу, аби тільки витяг мене з ями.

Дрозд полетів, наносив гіллячок, хмизу, накидав у яму і лисиця вибралася. А тоді говорить:

— Дрозде, дрозде, витяг ти мене з ями?

— Витяг.

— А тепер нагодуй мене, бо я твоїх діточок поїм.

Дрозд говорить:

— Іди в поле, заховайся в житі і чекай.

Лисиця пішла в поле, а дрозд полетів. Дивиться дрозд, дівчинка несе в поле обід косарям. Упав перед нею, перекидається. Дівчина побачила його,

поставила горщик з борщем на землю і хоче його зловити. А дрозд і відлетить далі і далі. І так відманив далеченько. А лисиця побачила, що

дівчина далеко;і до горщика. Виїла увесь борщ і знову приходить до дрозда.

— Дрозде, дрозде, витяг ти мене з ями?

— Витяг.

— Нагодував ти мене?

— Нагодував.

— То тепер напій мене, бо я твоїх діточок поїм.

Дрозд сумує, дрозд нудьгує, думає-гадає, як лисицю напоїти. Тоді і говорить, щоб ішла в поле і спостерігала, коли буде вода. Дрозд полетів і дивиться: дядько волами везе бочку з водою. Дрозд сів на бочку і клює. Дядько побачив його та як ударить палицею, дрозд відлетів, а він — по бочці. Бочка розбилася, вода потекла, а лисиця напилася і знову приходить до дрозда.

— Дрозде, дрозде, витяг ти мене з ями?

— Витяг.

— Нагодував ти мене?

— Нагодував.

— Напоїв ти мене?

— Напоїв.

— А тепер насміши, бо коли не насмішиш, я твоїх діточок поїм.

Дрозд сумує, дрозд нудьгує, думає-гадає, як лисицю насмішити.

— Добре, — каже дрозд, — іди в поле, заховайся в житі і чекай.

Дрозд полетів і бачить, у степу їде мужик із сином волами. Сів він волові на голову і клює. Дядько ухопив палицю і хотів ударити дрозда, той відлетів убік, а удар отримав віл. Він сів на другого вола. Мужик ударив і другого вола. Воли помчали щодуху. Тоді дрозд сів дядькові на бриля. Хлопець каже:

— Зараз тату я зжену.

Та як ударить батька по голові, а лисиця нареготалася досхочу і знову до дрозда.

— Дрозде, дрозде, витяг ти мене з ями?

— Витяг.

— Нагодував ти мене?

— Нагодував.

— Напоїв ти мене?

— Напоїв.

— Насмішив ти мене?

— Насмішив.

— А тепер настраши. Бо як не настрашиш, то я твоїх діточок поїм.

Дрозд сумує, дрозд нудьгує, думає-гадає, як лисицю настрашити. Послав її в поле, а сам полетів. Дивиться дрозд, ідуть мисливці із собаками та впав перед ними. Вони замітили його і почали гнатися, а він все ближче і ближче підлітає до лисиці. А лисиця говорить:

— Не веди їх близько, мені страшно.

Та помітили собаки лисицю, догнали і розірвали. А дрозд полетів собі

гніздо мостити.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

96 (5571). Як кабан ішов у Київ на ярмарок. СУС 20А+(56В). Записано 2008 року. Войничий Яків Григорович (1936). Черкаська область, Чигиринський район, Вершаці