Українські народні казки

Як кабанець хвоста поміняв

Українська народна казка Полтавщини

В одному селі на бабусиному подвір’ї жив біленький товстенький кабанець. Любив він качатися та дрімати на сонечку у брудній калюжі. Ратички, животик, писок, вушка, навіть довгий прямий хвостик — усе в поросяти було геть вимазане болотом.

Полюбляв цей неохайний кабанчик лазити крізь щілину у паркані на грядки. А там чого тільки не росло. І червоні помідори, і сині баклажани, і хрусткі огірочки, і лапата капуста, і солодкий перець з горошком, і навіть смачні, мов нектар, соковиті диньки.

От і внадився кабанець за диньками до городу. Побачила якось бабуся, яку він шкоду робить, і нагримала на товстуна. А кабанчик і вухом не повів, тільки-но стара з двору, а він знову на городі.

Відв’язала бабуся дворового собаку, щоб город стеріг, а сама пішла з кошиком на ринок. Не встигла вона й поріг переступити, а шкідливий кабанець уже на грядках Аж раптом з високого листя буряків вискочив лютий пес. Злякався бідолаха, не до ласощів йому. І давай чимдуж з городу тікати, а пес за ним.

Чкурнув товстун між дошок у паркані протиснув у щілину свої гладкі боки, а пес хвать його за довгий хвіст і почав тягнути.

Не витримав поросячий хвіст і відірвався. Кабанець зостався без хвоста. Зажурився малий, як йому жити без хвоста? Вся домашня худоба хвоста якогось має! Ось, наприклад, у кота хвіст пухнастий, а в коня — довгий і шовковий. У теляти з китичкою на кінчику, а в дворового собаки (бодай би безхвостим лишився!) — закручений бубликом.

Ну що тепер робити поросяті без хвоста? Та й бабуся, як прийде, сваритися буде: «Де хвоста подів?» Не скажеш старій, що знов шкоду робив, за динями на город лазив, а хвіст залишився у собачих зубах. Сором так годі!

Зробився кабанець від такого сорому увесь червоний. А щоб ніхто його не бачив, сховався під парканом у розлоге листя лопухів. Лежить собі він під листям і міркує, де нового хвоста взяти?

Коли бачить, в’ється-завивається по паркану довга огіркова огудина. Ну чим не хвіст для малого?

Відламав кабанець швиденько кінчик огудини і приліпив туди, відкіля хвіст росте.

— Кращого хвоста і не придумати! Такого ще пошукати! Маленького, гарненького, із завиточками, а головне — ніякий собака тепер хвостика не схопить, — радів кабанчик.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

97 (4690). Як кабанець хвоста поміняв. СУС —, новотвір. Записала Гончаренко Юлія 2008 року.
Оповідач: Гончаренко Григорій Павлович (1937 року народження), Смотрики, Пирятинський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.