Як король собі життя врятував

Українська народна казка Гуцульщини

Давно старих людей не кутали *, а вивозили на мочари, аби вони собі там умирали. Один син повіз старого батька на старім возі, і з ним поїхав його маленький синок. Син пожалував тата і лишив йому старий віз, тільки коня взяв. А малий хлопець каже:

— Тату, нащо ви лишаєте віз? А на чім я вас повезу, як ви будете старі?

Тоді чоловік вернувся, взяв тата, привіз його додому і заховав, аби ніхто не знав.

Настав голоден рік. Приходить син до старого тата й каже:

— Тату, я дотепер вас утримував, а тепер я й сам не маю що їсти. І посіяти не маю що.

Тато сказав:

— Розкривай дах. Я його покривав, коли женився. Але цілим снопом, не молоченим. Змолоти і засій дві ниві, але вночі, аби ніхто не видів. Бо будуть питати, відки ти взяв насіння.

Здер він солому з хати, змолотив і вночі посіяв. Пішов пізніше восени, подивився — нічого не видно. Приклав до землі вухо — нічого не чути. Післав його тато другий раз, він приклав вухо, а то каже: «Посунься, бо мені тісно». І зійшло на його ниві. А по цілій державі нема нічого.

Дійшло це до короля. Закликав його король і питає:

— Відки насіння взяв? А він розказує, як було.

— А хто тобі це сказав робити?

— Тато.

— Ану привези мені тата сюди. Привіз він тата. Король питає старого:

— Діду, коли ти будеш умирати?

— На Різдво.

— А коли я буду умирати?

— На Великдень.

— А може б, я не вмер, може би, обійшлося якось?

— Як хочете, щоб ви не вмерли, то мусите йти в злодії. Посилає король на Різдво міністрів до діда, а дід якраз умер.

Король задумався. І чує: чим ближче до Великодня, тим йому гірше. Завтра має бути Великдень, а король перебрався на злодія і вийшов увечері на вулицю. І здибав злодія. Злодій питає його:

— Хто ти?

— Я — злодій. Де би ми пішли гроші красти?

— Може би, пішли до короля? А король каже:

— Ходім.

Прийшли туди, а наверху відкрите вікно, і хтось там говорить. Злодій посилає короля:

— Вилізь послухай, що там говорять.

А король каже, що він не годен вилізти по стіні. Злодій каже:

— Який же ти злодій, як ти не годен вилізти по стіні?

Та короля павх у морду! Три рази дістав король від злодія в морду. Та поліз злодій сам і вислухав, що там говорять. А там міністер каже до жінки, що буде великий прийом, і в першій чарці дадуть королеви отрути. Зліз злодій і розказав це королеви. А королеви якраз то й треба було знати, бо він мав на Великдень умирати.

І був у короля прийом. Посідали всі міністри й король. І закликав король цего злодія, що був йому товаришем. Першу чарку міністер наливає королеви. А король сказав:

— Той, хто першу наливає, сам п’є. Міністер випив, перекинувся * і вмер.

Тоді король сказав, що старих людей невільно добивати. Старих треба докутувати, най вони дають науку молодим. А того злодія король поставив міністром. Замість того, що отруївся.

* Ку́тати — доглядати.

* Переки́нутись — тут: впасти.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
31 липня 1983 року
Оповідач: Федюк Одокія Василівна (1900 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.