Українські народні казки

Як ксьондз возносився на небо

Українська народна казка Гуцульщини

Були в батька два сини. Дав їх батько до школи, і один дуже добре вчився, так, що ще панських дітей підучував. І пани перебрали його під свою опіку, і виїхав він з панами. А другий син нічого не вчився, ходив три роки в першу клясу і не міг перейти в другу. Але він умів добре красти. Що побачив, то махнув. І так розбагатів, що де була солом’яна хата, там він поставив мурований дім з огорожею.

Пройшло кільканадцять років, і старший син вивчився на дохтора. Батько й мати померли, остався на тій господарці тільки менший син. Коли старший син дістав диплом, він захотів повернути додому. Побачити, як тато жиє, на що вивчився брат. І приїхав він на самий Святий Вечір. Приїхав у село і сам собі не вірить — де була солом’яна хата, там великі мури. Він мусив питатися, де його батько жиє. Сусіди сказали:

— Батько й мати померли, а тут жиє такий і такий, твій брат. Він дуже здивувався. На що брат вивчився, що такі мури поставив? І пішов він до хати. Прийшов і сам не знав, чи дивуватися. Бо там повно килимів на підлозі. Він ще такого й не видів. Молодший брат вийшов проти него. Привіталися вони, обіймилися. І старший брат махом питає його:

— На що ти вивчився, що ти такі мури поклав? А молодший брат питає:

— А ти на що?

І старший брат сказав:

— Я вивчився на лікаря. А ти на що вивчився? А він каже:

— На великого злодія.

Лікар схилив голову і подумав: «Олів * я сюди й не йти». А цей брат молодший зразу порозумів, що він думає. І подумав: «Я тобі вироблю». І сказав йому:

— Ти прийшов до мене як до брата і не повинен був подумати: «Олів би я й не йти».

І зачав молодший брат його вгощати, поставив пиття, закуску і набувалися. Коли трохи набулися, каже молодший брат до старшого:

— Я вижу, що ти лихо вбраний. Я би тобі дав кілько вбраннів, але, може, ти не схочеш взяти. Ми підемо на третє село до пана і там наберемо стілько, що тобі й десять років не треба буде робити.

А той пан був дідич над дідичами. Старший брат каже:

— Я не від цего. Я не піду красти.

— Підеш, — сказав молодший брат.

Та забрав від него документи, закрив до шафи, наладував ліворвер * і сказав йому:

— Давай уперед!

І пішли вони на третє село до того пана. А в того пана були корчми. Заходять вони в корчму, молодший брат набирає пиття всім людям, кілько їх там було в корчмі, і п’ють. Через якийсь час сказав молодший до старшого:

— Пішли.

І пішли до пана. Прийшли до брами, а в пана було сорок слуг і сорок псів. Пси зачали гавкати. Молодший брат сказав до старшого:

— Вертаймося назад у корчму.

І повернулися вони назад. Молодший брат знов набирає їсти й пити для всіх, хто там був, та й лишає старшого брата там і каже продавцеви:

— Дай мені повен кошіль булок, кілька кілограм ковбаси і два літри спирту.

Та зробив канапки *, залляв їх спиртом, поніс до панського двору і висипав почерез браму тим псам. Би не ковбаса, пси би не

їли, але то була ковбаса. Понаїдалися вони спирту і полягали спати. Полягали пси, то полягали й слуги, бо пси не гавкають. А він вернувся назад до корчми. І ще там дещо випили, і тоді каже він:

— Гай, брате, ходім. Старший брат питає:

— Куди, брате, так пізно? Хто йде по дванадцятій годині? А той каже:

— Вже пішли, а як ні, то я застрелю тебе. І взяв ліворвер у руки.

Пішли вони до пана під браму. Пси далі спали. Молодший брат розмикає підробленими ключами браму і входять вони до пана на подвір’я. Молодший брат виймає ще одного заладованого пістоля і дає старшому. І каже:

— Чи ти йдеш у підвал, а я буду стеречи, чи я йду в підвал, а ти будеш стеречи?

Старший брат каже:

— Я не від цего. Де я знаю в підвал іти? Я буду стеречи. Молодший розімкнув підробленим ключем підвал. Там була каса.

Забрав він ту касу — дві тисячі грошей. І було там з панських синів і дочок сімнадцять пар убрання. І то він усе забрав.

А цей старший молиться, щоб ніхто не підійшов, бо він мусив би стріляти. Але на щастя ніхто не підійшов.

Молодший з грішми і тим вбранням вийшов на подвір’я до свого брата. Старший брат питає:

— Вже все?

— Все, — сказав молодший, — пішли. Замикають назад браму і відійшли в панський гай.

— Тут будемо ділитися, — каже молодший брат. — Я взяв відти гроші і сімнадцять пар убрання. Грошима поділимося порівну. Але, — каже, — кому належиться більше вбрання? Бо ж сімнадцять на два не ділиться.

Якби вчений був змовчав, то ліпше би зробив. А він сказав, що йому належиться більше, бо він сокотив. Тоді молодший зібрав то все докупи — гроші і то вбрання — чимось там прикрив і каже:

— Тепер підемо до пана, і пан скаже, кому належиться більше, чи тобі, чи мені.

Вчений каже:

— То бери собі все, і най я не йду, бо пан уб’є.

— Нє, тілько мусимо йти.

Прийшли до брами, пси зачали гавкати, повибігали слуги, бо нічна пора. А той молодший брат каже слугам, що він такий самий дідич, як той пан. Слуги дали панови знати, що є такий дідич. Пан натягає на ноги кімнатні туфлі і вибігає надвір. І каже:

— Колєґо, прошу, заходьте до хати.

Менший брат іде до хати, а старший за ним. І за ними слідкують сорок псів. Молодший каже старшому:

— Ти стій тут під вікном.

А сам пішов з паном до хати.

Коли зайшли до хати, пан на скору руку злагодив щось випити, закуски. Як для колєґи. І каже молодший брат:

— Я спішу на поїзд, але би хтів, аби ви мені сказали одну річ.

— Проше, проше, — каже пан.

— Прийшли до одного пана два злодії і забрали в него дві тисячі грошей і сімнадцять пар убрання. Кому належиться вісім, а кому дев’ять пар вбрання, тому, що крав, чи тому, що сокотив?

Пан протер чоло, подумав і сказав:

— Дев’ять пар належиться тому, що крав. Бо тому, що сокотив, було легше втекти.

Молодший брат подивився на годинник і каже:

— Я спішу на поїзд.

— Заходьте до мене ще, — каже пан. А той каже:

— Заходьте до мене.

І той пішов. Та повернув з братом у панський гай, забрали гроші й річи і пішли до молодшого брата додому.

Настав ранок. Пан каже служниці, аби пішла вниз і внесла йому вбрання, щоб воно прогрілося, бо пан має йти до костьолу на третє село. Служниця пішла подивитися — каса врвана і вбрання ні одного! Прийшла вона й каже:

— Пане, ні одного вбрання нема і каса ваша врвана. І пан зрозумів, що то ніякий не колєґа був, а злодій.

А той пан мав на третім селі брата ксьондза. Каже він слузі:

— Запрягай коні і поїдемо до брата. Я позичу в него вбрання. Приїхав він, брат-ксьондз ще спав. Збудив його пан. А ксьондз питає в него:

— Що є, брате, що ти так рано прийшов?

— Знаєш, мене сеї ночі обікрали злодії. Забрали дві тисячі і все моє вбрання. І, знаєш, я ще й поділив їх, кому скілько дістанеться. Позич мені, брате, вбрання.

І застеріг, аби ксьондз не сказав це десь поміж людьми, бо йому буде встидно.

Пан з слугою вернувся додому і пішов з жінкою й синами до костьолу. А ксьондз правив службу, став на казання і не міг знести того, що брата так побідили злодії. І говорить людям:

— Сучі сини забрали сеї ночі в мого брата дві тисячі грошей і сімнадцять пар убрання, і ще сам брат поділив, кому кілько з краденого взяти.

— Пан як учув, що брат виказав його тайну, то не діждався кінця служби і пішов з костьолу. Сідає він в бричку і їде прямо туди, де друкують газети. І каже там:

— Напишіть, най до мене прийде той, хто мене обікрав. Я йому дам двократне стілько, скілько він украв.

Наколи день, розносять газети. І приносять до цего молодшого брата. Молодший не дивиться в газету, а старший, лікар, хоче знати, що пишуть нового. Прочитав та й каже:

— Слухай, брате, пан пише, що хто в него вкрав, ще так двократне дістане, аби явився до него.

Каже молодший брат до старшого:

— Підемо.

Старший брат сказав:

— Не піду, хоч би ти мене тут убив.

— Як ти боїшся, — каже молодший, — піду я сам.

І пішов молодший брат на третє село до пана. А старший урвав замок на шафі, забрав свої річи й документи і втік. Приходить молодший до пана.

— Добрий день! Пан питає:

— Що вам потрібно?

— Ви, — каже, — мене покликали через газету.

— То ви мене обікрали? — пан питає.

— Я.

— А де другий товариш?

— Остався на домівці.

Пан кладе його за стіл, кладе горівку й холодну закуску. П’ють. І каже пан:

— Я написав у газетах, що дам у два рази так, як ти вкрав, і дам. Мій брат-ксьондз зробив з мене сміх у костьолі. Ти можеш зробити з мого брата сміх?

— Зроблю, — каже. — В неділю ввечір буде те, що ви хочете. Злодій іде додому. А пан у неділю ввечір збирає багато панів.

Молодший брат у суботу ввечір відімкнув костьол і зайшов туди. Набрав з собою свічок і замкнувся в костьолі. І вбрався в костьолі на попа. А дяк ішов попри церкву вночі і вздрів, що світло в церкві. Думав, що церква горить! Прибігає до ксьондза й каже:

— Отче, горить костьол!

Ксьондз хапає ключі і оба з дяком ідуть до церкви. Відкривають, а там вбрана на ксьондза людина стоїть. Ксьондз із дяком приклякли на коліна. А молодший брат-злодій каже:

— Вставай, рабе Божий, підходь ближче.

Ксьондз устає на ноги і підходить до него. І знов прикляк на коліна.

— Не можу, — каже, — стояти, бо не знаю, хто ви є.

— Я є архангел Михаїл. Мене післав бог, би я тебе забрав з душею і тілом на небо.

Ксьондз говорить до него:

— Це не може бути. Лиш бог Ісус Христос вознісся на небо, а людина не може так вознестися.

Тоді злодій каже:

— Я тобі говорю, що я завтра ввечір маю тебе забрати. Іди додому, висповідайся, обголи геть голову і все обголи, аби на тобі волоска не було. І нігті пообрізуй, бо я завтра маю нести тебе на небо.

І ще сказав злодій ксьондзови, аби відправив службу Божу в неділю наголо. Як мати на світ народила.

І вони розійшлися. Ксьондз замкнув церкву і пішов з дяком додому. Прийшов ксьондз і сказав слугам, що він завтра від’їхав до неба. Закликав два фризієри, вони поголили його, пообрізували нігті. І ляг ксьондз спати.

Рано дяк розімкнув церкву, зачали сходитися люди. Ксьондз хоче йти до церкви голий, як мати народила на світ. Все вийде надвір, а там жінки йдуть, і він назад забігає до хати. Він мав уже службу відправити, а він ще й не йшов. Прибігає паламар і каже:

— Отче, чого ви не йдете? Вже люди хочуть розходитися. Я буду вас вести. Ходім разом.

Привів його паламар до костьолу, і ксьондз почав голий правити службу. Зачав казати казання. І каже:

— Дорогі мої парафіяни! Браття і сестри! Прощайте мені, бо ввечір має по мене прийти архангел Михаїл, і я відходжу з тілом і душею до неба.

Баби плачуть. Люди дивуються. Чи ксьондз не зійшов з розуму?

Відправив ксьондз службу Божу і вернувся додому. І чекає вечора. А молодший брат зшив докупи два міхи, бо ксьондз був великий на зріст. І ввечір зайшов до церкви, знов засвітив свічки. І вбрався на попа. І за собою замкнув на ключ церкву. А дяк уздрів світло в костьолі і прибігає до ксьондза.

— Отче, є вже архангел Михаїл!

Ксьондз прощається із слугами і подається з дяком до церкви. Розмикають, клякають оба з дяком на коліна, і каже злодій:

— Вставай, раб Божий, бо ми спізнюємося.

Молодший брат розбирається з риз, кладе ризи на місце і каже ксьондзови:

— Лізь у міх.

І той, голий, як мати на світ народила, лізе в міх. Злодій завдає міх з ксьондзом на плечі і каже дякови:

— А ти чого чекаєш? Замикай церкву і йди, куди знаєш. Дяк пішов, а злодій з ксьондзом у мішку іде аж на третє село, аж до пана. А той пан, ксьондзів брат, скликає багато панів і робить вечорок. А після дванадцятої години, як уже панство мало розходитися, пан вийшов на подвір’я та й каже:

— Щонайдорожчий гість мав бути, а його нема.

А злодій проніс ксьондза в міху двоє сіл, втомився й упав. І каже до ксьондза:

— Ти певно гріхи свої не спокутував, бо дуже важкий. А може, ти добре не поголився?

А ксьондз каже йому з мішка:

— Я все виконав, архангеле Михаїле.

— Ну то я ще раз попробую, — сказав злодій.

Взяв його злодій на плечі і розмахав ним, гей летить. А пан далі ходить по подвір’ю і все каже:

— Щонайдорожчий гість мав бути, та й його нема.

Нараз цей приближується з міхом до панського двору. Пан втішився, що той щось несе, але не вірить, що він несе його брата. А злодій несе ксьондза в мішку просто в хату і ставить його в міху на стіл межи гості. Там було дуже світло. А ксьондз у міху плеще в долоні і каже:

— Як тут файно, як тут гарно!

(Він думав, що він уже в раю). І в той момент злодій розв’язує міх і витрушує з него на стіл попа. А той голий, як мати на світ народила. І вздрів ксьондз, що він у брата в хаті. А тут ксьондзи, дідичі. Він штрик із столу аж у сіни, побіг голий додому і до днини виїхав з тої парафії.

А в пана ще три дні баювали, і після всього пан закликав злодія і сказав до него:

— Дати тобі за всі вбрання гроші чи дати два рази по сімнадцять пар вбрання і чотири тисячі?

— Візьму гроші.

І пан виплатив йому гроші. Та подякував йому, і злодій поїхав. І відтоді пан з Іваном стали друзями.

* Олі́ти — воліти, бажати, хотіти.

* Ліворве́р — револьвер.

* Кана́пки — бутерброди.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
7 липня 1985 року
Оповідач: Лівак Іван Миколайович (1912 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.