Українські народні казки

Як ксьондза зробили дурним

Українська народна казка Бойківщини

Були два злодії. Залізли до пана та й закрали гроші, ще й сподні вкрали. Грішми поділилися, а споднями — не могли. А то єден крав у середині, а другий пильнував під хатою. Той каже:

— Я більше в страху був, бо був під хатою. А цей каже:

— Я був у більшім страху, бо був у хаті. Мені сподні мають бути. Та й не можуть ніяк поділитися. Каже єден:

— Ідемо до того самого пана, аби нас поділив. Прийшли до пана та й говорять:

— Пане, розсудіть нас.

— Як?

— Були тут два люди, що обікрали пана. Украли гроші й штани. Грішми поділилися, та не могли поділитися штанами. Той казав, що йому належаться, бо він у хаті був, крав, а другий казав, що йому, бо він пильнував надворі. Кому з них мають бути тоти сподні?

А пан каже:

— Тому, що в хаті був, що крав.

Вони з тим і погодилися. Але пішла по селі чутка, що обікрали пана та ще й пан сам поділив злодіїв: гроші мали йти двом порівну, а штани тому, що крав. Ксьондз сказав то на казанню, та й панови дуже встидно було. Каже пан:

— Я би подарував тим злодіям, коби призналися, хто вони, і щось ксьондзови зробили, аби ксьондз з мене не сміявся.

Тоти злодії прийшли до пана та й кажуть:

— Казали-сте, пане, так і так?

— Казав-им.

— Ми, — каже, — обікрали вас.

— Добре, але ви щось таке зробіть, аби я, — каже, — посміявся над ксьондзом.

— Зробимо, — каже. — Але нам треба дати зо дві літри меду.

— Добре.

— Та й, — каже, — мішок нам дайте.

— Дам.

Намастив злодій своє вбрання медом, потому посипав пір’ям, пір’я й прилипло. Та й крила собі причепив — вже є ангел. Пішли ввечір до церкви, відкрили і засвітили в церкві. А ксьондз жив близько коло церкви і побачив світло. Та й пішов до церкви дивитися. А той ангел каже:

— Ти — святий чоловік. Тебе бог покликає до себе, аби ти йшов, бо хоче тебе нагородити. Але які гроші маєш, аби-с забрав із собою.

— Добре, я все так зроблю.

Пішов і розказує це жінці. Бере гроші, а жінка каже:

— Та хоть трохи мені лиши.

Він лишив. А той злодій, що в пір’ю, під церквою стоїть, а той другий під резиденцією слухає. Ксьондз виходить, іде до церкви, а той «ангел» уже знає, що він гроші лишив. Та й каже:

— Ти чо’ лишив грошей жінці? Усі забирай. Вертається він по гроші та й каже:

— От правдивий ангел. Перед церкви сидить, а вже знає, що я тобі гроші лишив.

Та й взяв усі гроші. «Ангел» каже:

— Тепер ти йдеш з нами до неба. Ми беремо тебе в мішок і будемо нести. Будемо нести тебе через три перешкоди, поки дійдем до неба. Як будуть тебе бити, аби-с не яйкнув. Бо як яйкнеш, то впадеш. Ми ж будемо нести тебе догори.

Ввзяли його в мішок і несуть. Принесли до ксьондза до резиденції, повісили мішок на гак та й буком — «луп». Та й кажуть:

— Вже-с одно чистилище перейшов. Ще маєш два.

Перенесли на друге місце, та й знов — «луп», «луп»! А той терпить. Занесли його аж до пана і підтягнули аж під суфіт. Та й єден знов ловить його фест бити! А другий нагорі мотуз урізав, і ксьондз із міхом бахнувся об землю. Упав, той розв’язує міх, дивиться ксьондз, а він у пана. Та й каже пан:

— Ти з мене сміявся, що я немудрий, а ти — ще дурніший.

Оба дурні були. Та й на тім ся скінчило.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.