Українські народні казки

Як курочка помстилася чоловікові

Українська народна казка про тварин

Колись ще в старовину, давно це діло було...

Був собі мужичок, такий він убогенький, і держали вони собі із своєю жінкою одну курочку. До хазяйства була тіки одна курочка, а дітей сім душ!.. І такі дітки дрібненькі... Що год, то й дитинка... Що годок, то й синок... Так вони нічим її не годували, а все давали од стола крихоток, бо нічого більше було їй дати. Так вона їм усю зиму неслася. Кожен день з яєчком. І всю весну неслася, і все літо неслася. То вони собі продадуть яєчок та куплять хлібця. А він посіяв хлібця — той чоловік — може, там десятинку або півдесятинки...

Вона й заквоктала — та курочка. Жінка його підсипала під неї яєчок, вона й вилупила десятірко курчаток. І водить їх, і водить; так уже, може, й з місяць їм вийшло.

От уже вони, бог дав, уже хліб покосили, уже і в тік ізвозили. Уже заходився той чоловік молотити там чи пшеничку, чи житце. Бог його зна там, що було в його. І курочка з курчатами лізе та й лізе все на тік... Така рада, що дождала, побачила в хазяїна хлібця в току!.. Кличе вона діток своїх до вороха та розгрібає їм, щоб зерно те їли. Він каже: «Підіть, діти, проженіть!» Вони що проженуть, то вона вп’ять до вороха. Що проженуть, то вона вп’ять до вороха. Ну, він: «Ну, я, — каже, — піду сам!» Та киш на неї та: «Бодай тобі так!» Та як кинув на неї ціп, та й улучив, та й убив її. Осталися дітки-сиротята... Ну, курчатка пищать — осталися ото од мами. Жінка плаче, діти плачуть за тією курочкою. А він каже: «У-у, дурна ти! Чого ти за нею плачеш?! Курячий бог у кошелі сидить! Ото ростуть, — каже, — курчата, то й кури будуть».

Ну, ото вони до вечора помолотилися, а ввечері ліг спати. Повечеряв і ліг: на ворох головою, а на тік спиною та ногами. Ну, вона до нього вночі й приходить, та курочка... «Бач, який ти, — каже, — хазяїну, недобрий! Як я, — каже, — побивалася, та й голодна була, та яєчка несла, та твоїх діток годувала! А ти, — каже, — моїх діток посиротив! Жалко тобі, — каже, — було, що я той ворох розгрібала та діток годувала!.. Я, — каже, — рада була, що твого хлібця діждала! Та посиротив ти, — каже, — діток моїх, посиротю й я твоїх!..»

Так він до світа не дожив і вмер. Остались і його дітки сиротами. Курочка вмертвила!..

Як курочка помстилася чоловікові. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. Д. Мартинович в 1905 р. на Харківщині від «Мотрони Бондаренчихи (Гнатихи) з Кам’янки». Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 755, арк. 198.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Як курочка помстилася чоловікові

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це діло було. Був собі мужичок, такий він убогенький, держали вони собі із своєю жіночкою одну курочку. До хазяйства була тільки одна курочка, а дітей сім душ. І такі дітки дрібненькі. Що рік, то й дитинка. Що рочок, то й синок. Так хазяїни ту курочку й нічим не годували, а все давали од стола кришечки від хліба, бо нічого було дати. Вона ж неслася всю зиму. Кожен день з яєчком. І всю весну неслася, і все літо. То хазяї собі продадуть яєчок та куплять хлібця. А він посіяв хлібця, той чоловік, може, там десятину чи півдесятинки.

Вона й заквоктала, курочка. Жінка підсипала під неї яєчок, вилупилося десяточок курчаток. І водить їх, і водить. Так може їм із місяць було.

Чоловік той діждав уже й хліба покосити. Дав бог і на тік звозити. Заходився чоловік молотити там чи пшеничку, чи житце. Бог його зна, що там в нього було. І курочка з курчатками лізе та й лізе все на тік. Чоловік що нажене, а вона тут як тут. Курочка рада, що дождала, кличе та кличе своїх діток, розгрібає їм, щоб збирали зерно. Чоловік те побачив та й замахнувся ціпом на курочку. Вдарив і зломив їй ніжку. Розсердилася курочка і пішла, шкандибаючи, з дому. Жінка в сльози, діти в сльози, а чоловік гримає на них:

— Чого, дурні, ревете? Чого ви за нею плачете?

Тут вже й осінь на порозі. Живе собі чоловік з сім’єю. За зерно виміняв собі козу. Вже є й молоко в чоловіка. Радіє він, що все так добре в нього. Про курочку й не згадує. Та несподівано почалися в чоловіка негаразди. То коза здохла, то миші зерно погризли. Плаче жінка заливається сльозами, все нарікає чоловікові, що це він в усьому винен. Гризе й гризе його щодня. Не витерпів він, вхопив шапку із лавки та й хода з хати.

Іде він та й іде. Не зоглядівся, як вийшов за село. Бреде-бреде, вже ноги йому болять. Сів при дорозі, скинув з голови шапку та як вдарить нею спересердя об землю. Тут де не візьмись курочка із своїми курчатками. Зрадів чоловік, як побачив, аж слів йому забракувало. Отямився, почав просити пробачення у курочки. Каже:

— Не буду я більше так робити. Вертайся додому.

— Не знаю, — каже курочка.

Повернувся чоловік додому чорніший від землі. Сіли вечеряти, аж чують під вікном квокче. Зраділи всі, покидали ложки на стіл, повибігали з хати. Аж то їхня курочка з курчатками.

І стали вони знов добре жити-поживати та добра наживати. І ніхто не зобиджав уже курочку.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

156 (5205). Як курочка помстилася чоловікові. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Безшийко Володимир Пилипович (1933 року народження), село Кривець, Маньківський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.