Українські народні казки

Як кущик і павучок віддячили мишці

Українська народна казка Кіровоградщини

У саду був кущик, а під кущиком — нірка. У нірці жила мишка. Кущик похитував галузками, шумів листям, з вітриком розмовляв. А мишка у нірці смачно спала або сиділа під кущиком проти сонечка і вигрівалася. Гарно було!

Раз закрався до садочка гість з далекого поля — куцохвостий зайчик. Розглянувся. Го-го, скільки тут усіляких незнаних присмаків. Нові рослинки, нові галузки. Бігає зайчик по садочку, тут відкусить листочок, там гризне галузку, випробовує, чи смачне.

Прискакав і до нашого кущика, зіп’явся дибки на задні лапки, досягає ротом найкращої галузки. А на галузці під найбільшим листом сидів павучок, мостився спати. Злякався сердега, що зайчик його разом з листом схрупає.

— Ой, біда, біда! — закричав павучок. — Рятуйте!

Вискочила зі своєї нірки мишка. Дивиться, кущик аж тремтить, жаль їй найкращої, найчепурнішої галузки. Стала мишка зайчика прохати-вмовляти:

— Пане Довговушенку! Вірте мені, цей кущик дуже-дуже несмачний. Навіщо вам псувати собі смак? Язик вам затерпне. Чи не краще вам наїстися усмак соковитої молодої капусти.

— Де, де вона? — запитав зайчик, який дуже любив капусту.

— На грядці за тином, — показала мишка лапою.

І зайчик пішов собі на грядки смакувати капусту. Кущика не зачепив і галузка зосталася непошкоджена.

— Спасибі, — промовив до мишки кущик і поклонився їй своїм вершком, — я тобі, добра сусідко, цього не забуду.

— Спасибі! — сказав павучок, махнув до мишки привітно лапкою, а потім зробив тонку міцну ниточку-павутинку і ще міцніше прив’язав свого листочка до галузки.

Минуло кілька місяців. Настала рання осінь. Першим на кущику зів’яв той листочок, що під ним мешкав павучок. Був би відірвався від галузки, але його держала павутина

Одного ранку вийшла мишка з нірки подивитися, чи не погубили діти на стежці солодких окрушин. Погода псувалася. Десь на далеких горбах сидів осінній вітер, надув великі губи і дмухнув так сильно, що в садочку хиталися всі дерева, кущики і листочки.

Вибігає мишка з-під куща, а назустріч кіт. Здоровий чорний котище з блискучими зеленими очима. Мишка шусть у траву, але хвостика добре не заховала. Кіт скочив за мишкою, і його загребущі пазурі стали нишпорити в траві перед самим мишачим носиком. Мишка кинулася у другий бік, заховалася під невелику лопушину і стишилася. Кіт не бачив мишки, але чув шелест у траві, піднявся на задні лапки і пильно дивився, куди б йому скочитися.

«Мабуть, мені вже не бачити власної хати під кущиком, ані хрупати солодких бубликів», — з жалем подумала мишка.

З безрадним трепетом дивився кущик на пригоду мишки. Загородив котові дорогу галузкою, але це не помогло. Тоді кущик побачив, що біля зів’ялого листочка сидить павучок. Той самий, що колись прив’язав листочка до галузки міцною павутинкою.

— Розірви павутинку! Розірви мерщій! — зашелестів кущик.

Павучок був здогадливий хлопець. Умить зрозумів і перекусив павутину, а листочок з шелестом упав додолу.

— Ш-ш-ш, фі-ю-ю! — виспівував осінній вітер. Його подих підхопив зів’ялого листочка і поніс по траві. Листочок зачіпався за травинки і підстрибував, мов живий. Кіт подумав, що це втікає мишка. Мерщій кинувся в погоню за сухим листком. А тим часом мишка сховалася у сухій безпечній нірці.

Кущик радісно похитував галузками. Йому смішно було дивитися, як чорний кіт із зеленими блискучими очима наздогнавши листка, збагнув свою помилку і засоромлений пішов додому. Кущик поглянув на зраділого павучка і зашепотів йому над головою:

— За добро треба завжди віддячувати добром!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

45 (7928). Як кущик і павучок віддячили мишці. СУС —, новотвір. Записала Ільченко Марія 2010 року. Бойко Олена Павлівна (1939). Кіровоградська область, Олександрівський район, Соснівка