☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як кіт бідного хлопця з дочкою пана Гримоцаря одружив
Українська народна казка про тварин

Було то двоє старих людей. І на старість привела баба хлопця. І тому хлопцеві, може, було два місяці, — і обоє старі померли, а той хлопець лишився. І там був кіт і того хлопця заніс в грубу в попіл і годував його. І вже той хлопець і підріс. Але каже кіт до нього: «Треба тобі женитися». — «А як же то женяться?» — «Ну, чекай, я тобі покажу: в нашого пана Гримоцаря (що громом гримить) є дочка, і ти її возьмеш і будеш маги з ким спати». — «Ну, то я буду женитися».

Бере кіт і іде до пана Гримоцаря сватати дочку. Але на дорозі надибає його заєць, питається: «Де ідеш, коте?» — «Іду до пана Гримоцаря кітки позивати за тоє, що де що зробить кітка, то все кажуть, що кіт». — «Ну, і я піду! Бо де що зробить зайчиха, то не кажуть, що вона, але все, що заєць». А кіт каже: «Возьми склич собі з вісімнайцять чоловіка, щоби знали, що перед паном сказати». І той скликав вісімнайцять зайців, і ідуть до пана.

Прийшли. Ставить кіт зайці перед ґанком в ряд, а сам пішов до пана і каже, що «прислав пан Попільовський панові дев’ятнайцять зайців живих». Той врадувався і того кота нагодував, напоїв. І той кіт пішов додому. А той хлопець питається: «А що? Засватав-ись?» — «А нє! То треба ще два рази іти».

Прийшло на другий раз. Іде знов кіт і надибає на дорозі лиса. І каже до нього лис: «А де ти ідеш, коте?» — «Іду до пана Гримоцаря кітки позивати». — «За що?» — «За тоє, що як що зробить кітка, то не кажуть, що кітка, іно кіт». — «Аж то і я піду з тобою также за тоє, що як що зробить лисиця, то не кажуть, що лисиця, іно лис». Але кіт каже: «Знаєш ти що? Возьми собі ще вісімнайцять лисів, щоби було кому заговорити перед паном». Той скликав вісімнайцять лисів, і ідуть.

Прийшли до пана. А кіт лисів поставив в ряд перед палацом. Прийшов кіт до пана і каже, що «мій пан Попільовський прислав панові дев’ятнайцять живих лисів». Той пан подивився: правда, що є дев’ятнайцять лисів. Дуже врадувався, казав дати йому їсти і пити.

Наївся кіт, напив і іде додому. Прийшло на третій раз. Бере знов іде кіт сватати панну. Але по дорозі здибає його вовк. Питається: «Де ти ідеш, коте?» — «Іду до пана Гримоцаря кітки позивати за тоє, що кітка зробить, то всі кажуть, що кіт». — «Ну ж, то і я піду! Также, що де що зробить вовчиця, то все кажуть, що вовк». — «Ну, то ходи! Але ще собі склич зо свої сторони вісімнайцять вовків, щоби було перед паном що заговорити».

Той ту скоро скликав вісімнайцять вовків, і ідуть. Прийшли перед палац. Поставив кіт вовків в одну лаву перед дверима, а сам пішов до пана і каже: «Мій пан Попільовський прислав панові Гримоцареві дарунку дев’ятнайцять вовків». Той подивився на двір: правда, що є! І каже кіт: «Тепер ней пан Гримоцар дадуть за пана Попільовського дочку». — «Можу дати! За дві неділі буде весілля буде». І каже кіт: «Ней пан Гримоцар мости полагодять, бо як мій поїде пан Попільовський до пана на весілля, то щоби не потопив войська».

І той кіт каже свому панові: «Ну, збирайся! Поїдемо на весілля». Пішов кіт до міста, накрав сурдотів і нагайок, вбрав його, іде до пана Гримоцаря на весілля. Але прийшов на міст, обвалив, покидав тії сурдоти і нагайки і кричить: «Ґвалт! Потопилося войсько!» Але вже прийшли до пана Гримоцаря, і каже той пан: «Я маю войсько!» Той дав свого войська пану Попільовському — і потому стали до шлюбу.

Взяли шлюб. І каже той кіт: «Поїдемо до мого пана Попільовського». Але їдуть до нього і надибали пастухів, що пасли товар, вівці. І кіт побіг до тих пастухів і каже: «Як хто буде їхати і буде ся питати, чиє стадо, то кажіть, що пана Попільовського». Ось ту над’їздять. Той пан Гримоцар питається: «Чиє то стадо?» — «Пана Попільовського». Але в тім лісі був палац, і в нім жило троє зміїв. Але кіт побіг наперед до того палацу і каже тим зміям, що «ступіться звідси, бо ту буде мати обід пан Гримоцар, то вас поб’є. А ви на годину сховайтеся в ліс в дупло».

І тії пішли, сховалися в дуб. Приїхав пан Гримоцар і аж здивувався, що ще луччий двір, як в нього. І каже: «О! Тут моїм дітям добре буде жити!» А той кіт каже: «Коли тут на нього часом змії нападають!» А той пан Гримоцар каже: «А де вони? То я їх поб’ю». Той йому показав.

Як зведеться грім, як вдарить в той дуб, — і всі три побив! І тії тогді собі там жили.

Як кіт бідного хлопця з дочкою пана Гримоцаря одружив. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 545/В- Зап. в середині XIX ст. на Поділлі. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 328—329.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.