Як кіт допоміг панському комісарові з царівною Громовою одружитися
Українська народна казка про тварин
Один пан мав дуже вірного комісара і страшно його любив за тоє. Раз пан каже до нього; «Сватай мою дочку, дам за нею все, і будеш цілий пан». Але він не смів йому в очі сказати; взяв і на карточці написав, що «як я буду женитися, то не таку погану возьму, як твоя дочка». Пан як прочитав — аж остовпів. Каже до своїх слуг: «Ідіть і повішайте його, коли він не хоче мого хліба їсти!»
Ідуть троє локаїв вішати комісара. Але йому один чоловік наперед сказав. Той зо страху аж межи глинище забіг. Сидить, бідний, один день, другий. Вже і їсти хоче, але не вилазить, бо боїться, щоби пан не повішав. Но бог дав йому поміч. Посходилися мужики до коршми. Один з другим стали ся сварити, і один каже до другого: «Що ти за господар, що ти кота собі не тримаєш?» І його в писок!
Мужик той додому приходить і до жінки своєї говорить: «Лапай кота! Най повішаю, як я маю за нього по писку від кума відбирати!» Кіт злякався і втік межи глиниська, де і комісар сидів. Питається кіт у комісара: «Що ти за один і чого ти тут сидиш?»
Він йому розказав все, що робилось з ним. Кіт каже до нього: «Цить! Будемо тут обидва жити». Зараз кіт побіг в село, приніс йому хліба і сам годує того пана так, як мужик кабана в кучі. Але кіт не звик так сидіти. Каже до комісара: «Я тобі принесу чорнила і пера, і пиши письмо до царя Громова (що громом владіє), щоби за тебе дав свою дочку. І пиши в тім письмі, що посилаєш подарунку сім живих зайців. А сам ся підпиши: цар Глинський».
Дістав кіт всього. Той написав і котові дав. Кіт письмо взяв в зуби і пішов в дорогу. Вибіг за село. Іде заєць, питається кота: «Котику! Куди ти йдеш?» А кіт каже: «Який ти дурний! Я за вас всіх іду до царя Громова показувати таке право і просити, щоб потвердив, щоби нас ніхто не рушав, щоби ми нікого ся не бояли». Заєць каже: «Піду і я з тобою». — «Що ти, один?! Якби було вас сім, то би-сьте стали в помочі».
Пішов заєць і прибіг з сімома зайцями. Кіт вибрав їх і пішов з ними. Прибіг до царя Громова. Віддав письмо і став на подвір’ї з сімома зайцями. Прочитав письмо цар Громов, осміхнувся і каже: «Я громом владію, а то якийсь цар звіриною владіє».
Зараз відписав, і царівна перстінь свій віддала в подарунку, а сім зайців прийняв.
Вернувся котик до свого пана, дає письмо в руки і каже: «За тиждень аби-сь друге писав!» То комісар прочитав царя Громова письмо і каже: «Змилуйся! Що ти робиш? Ти з мене сміх робиш! Де то, щоби я до такого царя ліз?!» — «От! Що ти знаєш?! Пиши, не журися і посилай йому подарунку сім лисів».
Той комісар знову написав. Взяв котисько письмо в руки. Несе. Тільки що вийшов за село — здибається з лисом. Питається лис: «Котику, куди ідеш?» А кіт йому каже: «Іду до царя Громовича від царя Глинського. Письмо несу, щоби потвердив, щоби-сьмо не боялися нікого, — не так, як ти, все в ямі сидиш!» — «То і я піду з тобою». — «Що ти, один, дурень, підеш ізо мною? Якби так хоч сім вас було, то право хутко би потвердилось!»
Тут лис побіг і сім лисів з собою привів. Прибігли перед царя. Цар письмо перечитав, що кіт йому дав, — що цар Глинський посилає подарунку сім лисів живих в руки. Цар Громович письмо відписав, і царівна йому (котові) дала шовкову хусточку для царя Глинського.
Кіт приніс письмо і дарунок і каже: «Пиши третє письмо і посилай подарунку сім вовків. І напишеш, най тобі дадуть знати, коли то весілля буде...»
Взяв кіт третє письмо. Вийшов за село, — здибається з вовком. Питається вовк кота: «Куди ідеш?» Кіт йому каже: «Ти, непотрібний! От ідеш в село та й боїшся; а я несу право до царя потвердити, щоби можна нам було всюди ходити, куди хтіти». — «То і я піду з тобою». — «Що ти, один, дурень, підеш зо мною?! Якби було вас хоч сім, то би лучче було».
Вовк затрубів. Позбігалось вовків багато. Він вибрав собі, котрі найкращі і найлучче сподобалися котові, і прибіг до царя Громова з ними. Цар аж злякався. Прочитав письмо і відписав, щоби цар Глинський за тиждень до шлюбу приїхав.
Приходить кіт до глинища і каже йому: «Ходім». Комісар опирається: «Як же я піду, коли не маю ні одежі, ні грошей, ні говорити не вмію?» Але кіт до нього говорить: «Ходи, не бійся нічого!»
І пішли. Приходять під тоє місто. Каже кіт: «Стій ти тут, а я піду в місто». Пішов кіт в місто, купив там багацько шапок, кинув у річку і каже: «Лізь тепер в воду і кричи: «Ґвалт! Топлюся!»
Побіг кіт дати знати до царя, що топиться цар Глинський і войсько все потопилося. Приїхав цар з військом до нього. Дивиться, що кіт правду каже, — зараз його (Глинського) вирятував і одежу йому дав. Привіз додому і зараз звінчав. А кіт навчив комісара, що далі робити. Видали обід; а він все смутний і нічого не говорить, тільки мовчить. Питається цар кота: «Чого він такий, що ніц не говорить?» А кіт йому каже: «Бо ви не таку одежу дали-сьте; в нього слуги краще ходять». Цар казав ще кращу дати одежу; а він такий смутний. Цар дав му ще кращу, думав, що він не буде смутний; а він трохи розсміявся. Питається цар кота: «Чого він сміється?» — «Бо він все в такім ходить».
Ну, прийшла пора вже їхати до нього (до того комісара) в гості. Каже кіт: «Цить, я тебе кудись заведу! Не журися!» Знав кіт одно царство, що в ньому змія царствувала. Перед виїздом їх побіг наперед кіт, так що тільки трохи його видко, а царі обидва за ним поїхали. Здибає кіт стада, — пасуться. Питає: «А чиї то стада пасуться?» Пастухи йому кажуть: «Цариці-змії». — «Глядіть, кажіть, що то царя Глинського! Бо тут за мною їде цар Громов; як не скажете, що то його, то він вас поб’є (як скажете, що цариці-змії)».
Приїжджає цар до тих стадів, питає: «Чиї то стада?» — «Царя Глинського!» — відповідають пастухи. «Ах, які в вас гарні стада!» І так аж до самої столиці кіт біг і наказував, а вони їхали і питали. Нарешті кіт прибіг до міста столичного змійового. Прибіг до тої цариці-змії і каже до неї: «Тікай, бо тут їде цар Громов, то тя громом зараз вб’є!» — «А де ж я ся сховаю?» — «А от верба стоїть; туди лізь!» Змія, настрашившися, сховалася.
Приїжджає цар Громов до міста. Дивиться, що кращий палац, як в нього, і любує собі. А цар Глинський все-таки сумує. Питається цар Громов кота: «Чого він такий смутний?» А кіт му каже: «Оця верба на перешкоді стоїть. Якби-сьте громом запалили, то він аж тогді був би веселий».
Цар Громов як вдарить громом в вербу, де змія була, то аж смолою ся розілляла. І царство в руки ту без трьох грошей дісталося. Побалював цар Громов і поїхав собі, а той (комісар) призиває до себе свого колишнього пана і каже: «А бачиш, що я не таку взяв, як ти мені казав?»
Пан перепросив його і пішов своєю дорогою.
А кіт сенатором зробився.