Українські народні казки

Як лис показав вовкові масло

Українська народна казка про тварин

Одного разу ішов вовк через поле та й надибав лиса. Каже він до него: «Я, брате, такий голоден, що гину; я би щось їв; я ніц, лиш мушу тебе їсти та й уже». Лис як то учув, каже: «Ти мене не їж, а я тобі дам зараз щось доброго попоїсти; їв би-с, — каже, — масла?» — «Ой, — каже, — чому ні? Давай його сюди!» Каже лис: «Ходи у село, там є великий кружок масла та меш їсти». — «Добре».

Привів його лис над великий став та й каже: «Ану, бери та хлепчи воду, а насподі є масло; уперед мусиш випити воду, а відтак прийде масло і ти ся його не зможеш від’їсти». А вовк таки не питав багато та й — хляп, хляп, хляп! Хлепче воду, аби добутися до масла. Хлептав, хлептав, а далі не зміг, бо став як бочка, та й дивиться на лиса. А лис у сміх. Вовк за лисом, а лис задер хвіст та й у ноги. А вовк за ним. Біжуть, біжуть... Лис до дучки, а вовк за ногу хап! А лис таки скоро надумався та й крикнув: «Слава богу, — каже, — що це-с імив за корінь, а не за ногу!» А вовк таки борзо пустить ноги та й хап за корінь, а лис у яму та й зареготався.

Як лис показав вовкові масло. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 5. Зап. А. Онищук в с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина). Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 122—123. Паралелі: Про говор галицьких лемків. Написав Іван Верхратський. — Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка, т. V, Львів, 1902., стор. 196—198.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.