Українські народні казки

Як лисиця роздобула риби

Українська народна казка про тварин

Було то у зимі. Лиси не мали що їсти. Але лисиця іде у село. Іде она понад ріку, а там рибарі ловлять рибу. Она ніц, лиш сіла собі за корчем, та й що они зловлять та й викинуть на берег, то она ухопить і сховає. Набрала она того доста — риби, — нема лиш у чім нести. Она собі щось розгадала, зайшла дальше у луг і нарубала собі такого дерева, що добре на санки, зробила санки, покидала рибу і везе. Їде она та й надибає вовка. «Що ти везеш?» — питається вовк. — «Везу рибу». — «А ти би мене не узяла трохи підвезти? Я дуже трудний». — «Ой, я би узяла, — каже лисиця, — але сани дуже слабі». Але вовк проситься: «Най хоть, — каже, — одну лабу притулю, то усе ми буде легше».

Позволила лисичка покласти одну лабу. Но їдуть они, їдуть, але він спер ще одну, а далі і третю, а далі і четверту лабу та й уже ліг та й везеться. А то сани хруп! «А то що?» — «А то я, — каже, — бобок розкусив». Але нараз сани розсипалися, а риба уся на землю. «Йой, що би, не що?» Каже лисичка: «Коби-с біг д ріці, там є мій муж, ловить рибу, то би-с його закликав, аби полагодив сани».

Іде вовк над ріку, а рибаки як його спантрили, та й один відти, другий відти, та й загнали його на лід. Зачав вовк бігти по леду та й натрафив на полонку та й пірнув у безодню. А лисиця злагодила санки та й повезла рибу д хаті.

Як лисиця роздобула риби. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 158. Зап. А. Онищук в с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина) від М. Семотюка. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 121—122.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.