Як людям і тваринам бог ділив літа Українська народна казка Закарпаття
В той час, коли бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірям, скільки людям.
Додумався бог у цій справі порядок навести. І дав він знати чоловікові, тварині й птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.
Зібралися всі, що були покликані, коло божого шатра. Першим бог запросив до себе на бесіду чоловіка. І каже йому так:
— Ти у мене найкраще створіння! Я думаю тобі дати для життя рівно тридцять літ.
Засмутився чоловік.
— Боже, це дуже скупо ти мені даєш! Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже помирай!
— Зі мною торгівлі нема! Я тебе покликав не на ярмарок! Дістав ти свої тридцять літ і забирайся! — незадоволений був господь, що чоловік з ним так розмовляє.
Вийшов чоловік, чекає, що буде з іншими. Зайшов після чоловіка до бога віл.
— Даю тобі тридцять літ для життя!
— Ой боже милостивий! Не думаєш, що це багато для мене! Тридцять літ носити, ярмо, тягати воза, ходити в плузі?! Зніми з мене!
— Дістав ти своє і йди!
Вийшов віл зажурений. Та чоловік тут до нього:
— Скільки тобі дав?
— Тридцять! Для мене багато, а зняти хоч пару літ не хоче.
— Мовчи! Твої роки від тебе я куплю собі! Ще й заробиш!
Поторгувалися-потокмилися, й чоловік собі купив від вола рівно двадцять літ. Волові залишилося десять, у чоловіка вже п’ятдесят.
Зайшов після вола до бога пес. Дістав і він свої тридцять. Гавкає пес, сердиться:
— Тридцять мені багато. Дай десять! Тридцять літ гавкати й держати прив’язь на шиї?!
— Як сказано, так буде!.. — пригрозив бог, бо не любив таких, що не погоджувалися з ним на першому слові.
Чекає чоловік коло шатра далі. Сподівається ще урвати для себе щось. Вийшов пес, сказав, яке його лихо спіткало, а чоловік не довго думав, купив собі й від пса двадцять літ.
Тепер уже має цілих сімдесят. Радий неборак! Як не як, сімдесят літ — не тридцять!
Після пса до бога зайшла мавпа. Викручується, чекає, що їй бог присудить. А бог подивився на неї і відразу:
— І тобі тридцять!
— Як тридцять? Тридцять літ смішити людей? Боже, ти маєш розум?
— Мовчи, сяка-така, я тобі покажу! — гаркнув на мавпу бог і показав на двері.
Чоловік під шатром стоїть, не може дочекатися, коли вийде мавпа. А та покрутилася, покрутилася, думала, що бог змилостивиться, та й вийшла.
— Тобі скільки? — питає чоловік.
— Тридцять! — каже з смутком мавпа.
— Продай мені двадцять!
— Купуй!
Вдарили по долонях чоловік з мавпою. Мавпа собі залишила десять літ, чоловікові відпустила двадцять. І так у чоловіка вже зібралося цілих дев’яносто. Ото радий неборак, що поживе-таки на світі!
Зайшов до бога смиренний ворон і став коло дверей. Дивиться бог на ворона і чомусь йому так шкода стало його. І думає собі: цьому дам найбільше! Най живе за всіх!
— Тобі — триста літ!
Почув ворон цю щедрість і на радості:
— Кра-кра, кра-кра, кра-кра...
— Що ти каркаєш? Мало?
— Кра-кра! — каркнув чорний ворон і був за дверима. «Отут я поторгуюся! Куплю відразу сто!» — подумав собі чоловік. І тільки почав ярмаркувати, як ворон своє: «Кра-кра-кра!» Почув господь галас і відразу вийшов з шатра.
— Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси так, щоб твого духу не було чути!
Пішов чоловік засмучений, що торг не удався, постояв бог і ще вслід чоловікові кинув: «Як собі постелив, так будеш спати!»
Сказав тоді бог і слова додержав. Залишив волові таки десять, собаці — десять, мавпі — десять. Ворон своїх не встиг продати, так йому і є триста літ для життя. А чоловік? Тридцять літ він здоровий, молодий, красний, дужий! Не мав великої жури й не ходить по лікарях. Оце і є його людські літа. Після них приходять волячі, куплені. Тут чоловік мусить тягнути, як віл. Бо немало лягає на його голову жури — родина, діти, заробіток! І так тягнеться до п’ятдесяти. Після п’ятдесяти до нього приходять собачі літа: сам він уже немолодий, діти повиростали, та сил у нього нема. Діти мають його за сторожу коло хати. І так він тягне до сімдесяти. Після сімох десятків приходять до чоловіка літа мавп’ячі. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий. І так до дев’яноста. А тут уже літ і нема! Ось як бог посміявся з чоловіка.
Як людям і тваринам бог ділив літа Українська народна казка Чернігівщини
В той час, коли Бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірям, скільки людям. Додумався Бог у цій справі порядок навести. Дав він знати чоловікові, тварині і птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя. Зібралися всі, хто був покликаний коло Божого шатра. Першим Бог запросив до себе на бесіду чоловіка. Каже йому так:
— Ти у мене найкраще створіння! Я думаю тобі дати для життя рівно 30 літ.
Засмутився чоловік.
— Боже, чому так скупо? Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже й помирай!
— Зі мною торгівлі нема! Я тебе покликав не на ярмарок! Дістав свої тридцять літ і забирайся!
Господь був незадоволений, що чоловік так з ним розмовляє. Вийшов чоловік та й чекає, що буде з іншими. Другим зайшов до Бога віл.
— Даю тобі тридцять літ для життя.
— Ой, Боже милостивий! Не думаєш, що це багато для мене. Тридцять літ носити ярмо, тягати воза, ходити в плузі?! Зніми з мене!
— Дістав ти своє і йди!
Вийшов він зажурений, а чоловік до нього:
— Скільки тобі дав Господь?
— Тридцять! Для мене багато, а зняти хоч пару літ не хоче.
— Мовчи! Твої роки я куплю собі, ще й заробиш.
Поторгувалися й чоловік собі купив від вола рівно двадцять літ. Волові залишилося десять, у чоловіка вже п’ятдесят. Зайшов до Бога собака. Дістав і він свої тридцять. Гавкає пес, сердиться:
— Тридцять мені забагато. Дай десять! Тридцять літ гавкати і тримати на прив’язі шию?
— Як сказав, так і буде! — пригрозив Бог, бо не любив тих, хто не погоджувався з ним на першому слові.
Чекає чоловік коло шатра далі. Сподівається ще урвати щось для себе. Вийшов пес, сказав, яке його лихо спіткало. А чоловік довго не думав, купив і в пса собі двадцять років. Тепер уже має цілих сімдесят. Радий неборак! Як-не-як сімдесят літ — не тридцять.
Наступною до Бога зайшла мавпа. Викручується, чекає, що їй Бог присудить. А Бог подивився на неї і відразу:
— Мовчи сяка-така, я тобі покажу! — крикнув на мавпу Бог і показав на двері.
Чоловік під шатром стоїть, не може дочекатися, коли вийде мавпа. А та покрутилася, покрутилася, думала, що Бог змилостивиться та й вийшла.
— Тобі скільки? — питає чоловік.
— Тридцять, — відповідає з смутком мавпа.
— Продай мені двадцять!
— Купуй!
Вдарили по долонях чоловік з мавпою. Так в чоловіка вже набралося цілих дев’яносто літ. Ото радий, що поживе таки на світі!
Зайшов до Бога смиренний ворон і став коло дверей. Дивиться на ворона Бог і чомусь так шкода йому стало птаха. І думає собі: цьому дам найбільше. Хай переживе всіх!
— Тобі — триста!
Почув ворон цю щедрість і на радості:
— Кра-кра! Кра-кра!
— Що ти каркаєш? Мало?
— Кра-кра! — кракнув чорний ворон і вже був за дверима.
«Отут я поторгуюся, куплю відразу сто!»- подумав чоловік. І тільки почав ярмаркувати, як ворон своє: кра-кра!
Почув Господь галас і відразу вийшов із шатра.
— Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси та щоб більше духу твого тут не було чути!
Пішов чоловік засмучений, що торг не вдався. А Бог постояв і ще вслід чоловікові кинув:
— Як собі постелив, так і спатимеш!
Сказав так Бог і слова дотримав. Залишив собаці, волові та мавпі по десять років. Ворон свої триста не встиг продати, тому йому залишились всі. А чоловік? Тридцять літ він здоровий, молодий, красивий, дужий. Не має великої жури і не ходить до лікарів. Оце і є його людські літа. Після них приходять волячі (куплені). Тут чоловік мусить тягнути, як віл. Немало лягає на його голову жури — жінка, діти, заробіток. І так тягнеться до п’ятдесяти. Потім приходять собачі літа: діти повиростали, сил нема. Діти мають його за сторожу коло хати. І так тягнеться до сімдесяти. Після сімох десятків приходять мавп’ячі роки. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий. І так до дев’яносто. А тут уже й літ нема!