Українські народні казки

Як менший брат Правду шукав

Українська народна казка Бойківщини

Був господар і мав двох синів. І жили вони собі. А через якийсь час той господар заболів. І сказав своїм синам:

— Ідіть, сини мої, до хресних своїх батьків і скажіть, нехай вони прийдуть до нас, бо я прислаб. Може, я помру, то хочу я вас розділити господаркою. А ваші хресні батьки будуть свідками. Щоб ви потому не билися і не ходили по судах.

Поприходили тоти хресні батьки, позвідалися того господаря:

— Що таке, що ви нас покликали до себе?

— Я захворів, — повів господар. — Може, я ще поздоровію, а може, умру. А в мене є два сини. І я хочу, щоб ви були свідками, бо я відказую їм свою господарку навпіл обом. Щоби вони однаково поділилися полем і худобою, щоби поділили все однаково.

Свідки вислухали господаря і сказали:

— Добре, будемо свідками. Як щось вони будуть не по-справедливому робити, то ми їх будемо мирити.

І пішли собі свідки домів.

А господар ще неділі дві похворів і помер. Сини лишилися і ототу господарку додержують далі. І не втрачають нич. І так день за днем проходив, і прожили вони два роки самі два.

А потому старший син оженився. Прожив рік з жінкою і народилася в них дитина. Потім, через два роки, вродилася ще одна дитина, ще через два роки й третя. А сам старший брат зробився великим легмарем, не хоче нич робити, тільки командує своїм молодшим братом. Молодший брат робить від темної ночі до темної, оре, сіє, косить, возить сіно, снопи. І він тими роботами сильно змучився. Сусіди почали йому казати:

— Ти дурний, чого так мучишся? В тебе нема ні жінки, ні дітей, а ти так мучишся. А в брата є діти, і він нич не робить.

Той хлопець подумав, що люди йому справедливо говорять, і сказав свому брату:

— Більше я так робити не буду. Не хочу на тебе, на твою жінку і діти робити.

А той йому повів, старший брат:

— А де ти дієшся? Куди ти підеш?

— Ти віддай мені частку, яка мені належить.

А він сказав:

— Що тобі дати?

— Половину поля мені віддай, половину худоби, половину всього хліба, половину грошей. Зроби так, як говорив наш батько.

Старший брат сказав:

— Я тобі нічого не дам. Ти один, а нас п’ятеро. В мене троє дітей і жінка.

— Я тебе дам на суд, — сказав молодший брат.

— Давай.

І подав молодший брат старшого в суд, подав тих свідків. Їх викликали на суд. Але всіх свідків вже не було, бо вже деякі з них померли. Їх залишилося тільки три чоловіки, тих свідків. На суді молодшого брата запитали:

— Що ти хочеш від старшого брата?

Він сказав:

— Я хочу від брата половину господарки. А брат мені не хоче дати.

А його позвідалися:

— Кого ти маєш? Жінку маєш?

Він повів:

— Ніт.

— І дітей не маєш?

І він повів:

— Ніт.

— А в брата хто є, у старшого?

— У брата є жінка і троє дітей.

— Так тобі брат не може того дати, бо в брата є п’ятеро в сім’ї, а в тебе нема нікого. Якщо брат тобі щось хоче дати сам, по свої совісти, то так і буде.

А молодший брат сказав:

— Та ж коли наш батько вмирав, він відказував усю господраку навпіл. У мене є на тото свідки.

Судді позвідалися свідків:

— Як тото було?

Свідки розказали.

— А коли тото було, в якім році?

— Тоді й тоді.

А судді сказали свідкам:

— Тепер у нас не той закон, що був тоді.

І запитали старшого брата:

— Що ти даєш свому брату?

— У нас є два коні. Одного коня я даю йому. І даю йому три сотки грошей. І більше я йому нічого не можу дати.

І повіли судді молодшому братови:

— Що тобі брат дає, то й бери, бо більше ти нічого не доб’єшся.

А він сказав:

— Ви не поправді розсудили нас.

— Як не поправді, — відповіли вони, — то йди шукай собі правди.

І на тому суд закінчився, брати пішли додому, і дав старший брат молодшому коня. Дав йому три сотки грошей, і молодший брат поїхав. А жінка старшого брата почала плакати:

— Куди ти його прогнав? Хто на тебе робити буде? І на твої діти. Ти легмарю безробітний.

— Не кричи, жінко, він ніде не дінеться, він ся верне. Трошки походить, добре виголодніє і приїде, і буде робити.

І проходив день за днем, і робити не було кому, і робота стояла не роблена. Жінка куди ходить, свариться з чоловіком. А чоловік їй сказав:

— Не целенкочи, я зараз поїду на кони, найду’го і приведу. І він буде робити, та як робив.

Поїхав старший брат, проїхав одно село і питає людей:

— Чи не їхав тут такий-то й такий на кони?

Люди йому повіли:

— Їхав.

— Коли? — він ся звідав.

— Та вже три дні тому.

Приїхав він на друге село, знов питає:

— Чи їхав туди такий-то й такий?

Люди повіли:

— Їхав.

— Коли?

Люди повіли:

— Та вже два дні.

Поїхав він на третє село, а тоді на четверте. І аж на п’ятому селі догонив брата. І сказав йому:

— Куди ж ти, дурню, їдеш?

Молодший брат йому сказав:

— Я їду шукати Правду.

А старший брат мовить:

— Де ж ти, дурню, зараз Правду найдеш? Її ніде нема.

А молодший брат сказав:

— Є Правда, і я її мушу знайти.

— Давай заставимося. Якщо ти знайдеш Правду, то я тобі дам ще стільки грошей, як ти маєш, і дам тобі свого коня. А як не найдеш — забираю в тебе гроші й коня.

І так вони заставилися.

А менший брат зазвідався старшого брата:

— А хто нас має розсудити?

Старший брат сказав:

— Хто нас перший зустріне на дорозі, той нас має розсуджувати.

І їдуть вони оба дорогою. Назустріч їм їде піп.

— Отче, повіджте нам, чи є на світі Правда?

Піп їм сказав:

— Нема, синочки, Правди.

А менший брат питає попа:

— Чому, отче, нема Правди?

Піп їм сказав:

— Яка може бути Правда? Я їду на бричці, сідло в мене є на бричці, два коні запряжені, а ви їдете на конях верхом і ні в котрого з вас сідла нема.

Програв молодший брат. І старший брат забрав у нього коня і гроші. І подумав старший брат: «Вже ти будеш мені служити». І сказав йому:

— Вертаймося, дурню, додому і будемо робити, та як робив раніше.

А молодший брат сказав:

— Я нікуди не вертаюся. Я йду далі Правди шукати.

— Нема Правди, — старший брат сказав.

А той каже:

— Давай заставимося.

— А в що ж будемо ставитися? — запитав старший брат.

— Якщо повість перший зустрічний, що є Правда, я від тебе забираю оба коні і гроші, які коло тебе суть. А якщо повість, що нема Правди, то тим мені виколеш око.

Проїхали вони декілька метрів, їде господар волами орати. Вони вклонилися йому і зазвідалися:

— Повіджте нам, ґаздо, чи є на світі Правда?

Ґазда їм повів:

— Нема, хлопці, Правди.

І старший брат вирізав молодшому око. Молодший брат — страшно йому боліло — дуже плакав. І дуже великий жаль зібрав він до своєї голови, що нема на світі нікого такого, хто би сказав, що є Правда. І сказв старшому братови:

— Заставимося ще раз. О друге око.

І заставилися вони ще раз. Пройшли трохи дорогою і побачили, що їдуть цигани. Уклонилися вони циганам, і старший брат питає їх:

— Ви яко цигани вандруєте по всьому світі, чи находили ви десь Правду?

Цигани їм повіли:

— Ми їдемо по різних краях, по містах і по селах, і ніде ми Правди не находили.

Менший брат сказав:

— А чому так, що нема ніде на світі Правди?

А цигани повіли:

— Яка то, люди добрі, може бути Правда? Ти їдеш на кони і другого прив’язаного маєш коло себе. А ти йдеш пішки і хтось тобі око вибив. А ми, семеро нас людей, їдемо єдним конем, і кінь голодний, і ми голодні й обдерті — така правда. Правда буде хіба тоді, як люди будуть єднаково жити.

І старший брат почав вирізувати молодшому друге око. Молодший брат сказав йому:

— Я втратив свої гроші, я втратив свого коня і остався без очей. Я тебе прошу, брате, доведи мене до роздоріжжя на таке й таке місце. Бо я без очей. Будуть їхати люди з різних сторін, і хтось мені підверже кусник хліба, хтось грошей, а хтось ще щось. Люди ходять усякі, і бідні, й багаті. І так я буду жити, скільки мені Бог призначив.

Брат привів його та то роздоріжжя, посадив його під велику липу коло фоси і поїхав собі додому. А менший брат там лишився.

Приїхав старший брат додому, а жінка звідається, бо побачила обох коней:

— Де ти дів того сарахмана?

— А нащо він тобі? — той сказав.

— Ти ж коня від нього забрав і гроші забрав.

Він сказав жінці:

— І гроші-м забрав, і коня-м забрав, і приніс тобі гроші й очі його.

А вона каже:

— Що ж ти зробив? Зарізав його?

— Я його не зарізав, я його не вбив. Він заставлявся зо мною, що він найдже правду, а я казав, що правди нема. І я виграв і виколов йому очі і забрав від нього все.

А жінка сказала:

— Якщо ти вийняв очі свому брату, то ти повидовбуєш їх дітям і мені.

І забрала вона своїх дітей і лишила чоловіка.

А сліпий сидів під тою липою до вечора. І так заночував, бо ніхто його відтам не забрав. Сидить він, коли в дванадцятій годині прилетіли три лебідки. То були три рідні сестри. У них була мачуха, і вона їх зачарувала в лебідки. І вони літали всюди по білому світі. А там було живуще й цілюще озеро, недалеко від тої липи. І кожної ночі вони прилітали на то озеро купатися. І більше ніде не купалися, тільки на тому озері. А після купання сідали на ту липу і там доночовували.

Сіли вони на липу й тої ночі. І почали говорити людською мовою. Найстарша сестра сказала середущій:

— Боже, скільки є по світі сліпих, усяких калік, і ніхто не знає про тото озеро, де ми ся куплемо. Якби люди тото знали, то би сюди приходили, в тім озері милися і були здорові.

А друга сестра, середуща, повіла:

— Усякі по світі є пригоди. У того й того царя диявол закляв воду, всі джерела. І вже сотки людей померти без води. А там дуже легко добути воду. Розкопати таку й таку скалу, і вода потече по всій країні. Але ж того ніхто не знає.

А наймолодша сестра повіла:

— Дорогі мої сестриці! А в того і того царя захворіла дівка. Якби вона покуштувала води з того озера, вона би зразу поздоровіла.

Тоти лебідки собі там посиділи, поговорили, піднялися на крила і полетіли. А той сліпий то все чув. І чув він, де плюскало озеро. Поліз він цапки до того озера, набрав води в руки, промив свої очі. Потім другий раз промив їх. І зачало йому в очах розвиднятися. А як промив третій раз і зразу став усе видіти, та як видів. А як зійшло сонце, пішов він по фосах, поназбирував флященят, набрав тої живущої і цілющої води. І пішов до того царя, де люди пропадали без води.

І прийшов він туди, а вартові задержали його і зазвідали:

— Звідки ти і що ти за один?

Він їм повів:

— Я сам не знаю, відки я є. я ходжу по білому світі і помагаю людям у всякій біді.

А вони його позвідалися:

— А де твої документи?

І він їм повів:

— Я документи згубив. Ви мене ведіть до царя.

Вартові привели його до царя і він сказав:

— Я прийшов добути у вас воду. Дайте мен6і людей із струментом і поведіть мене на таку й таку гору. І я так зроблю, що у вас буде вода.

Цар йому повів:

— Якщо ти так робиш, то я тобі півцарства даю.

І дав йому цар людей, і повели його люди на тоту гору, розкопали скалу. І як ринула відтам вода, то навіть почала затопляти людей, худобу. Але поступово вона втихомирилася, стала протікати мірним ходом. І сам Бог знає, як його цар погостив і як його вбрав. І йому повів:

— Ти будеш жити у мене, і що я сказав, то має бути, пів царства твого.

А він цареви повів:

— Через якийсь час я вернуся до вас, а тепер я піду ще в єдне місце. Піду лікувати цареву дівку.

Цар йому повів:

— Пішки я тебе не пущу. Я тобі даю варту, даю карету царську і тебе туди повезуть. Тільки щоби ти вернувся.

Так цар і зробив, дав йому декілька чоловік війська, дав свою царську карету. І повезли його до іншого царя лікувати царську дівку.

Він туди приїхав. Там його спинили і звідалися:

— Хто ти такий?

Він їм повів:

— Я з того й того царства, я приїхав лікувати вашу дівку.

Цар йому повів:

— До мене з усього світу лікарі з’їжджалися, і ніхто мою дівку не міг вилікувати. Якщо ти її вилікуєш, то ти будеш моїм зятем. А як я вмру, то буде твоє все царство.

Привели його до царьової дівки, він її вибадав, взяв тої води, живущої і цілющої, понатирав її тою водою, дав їй три рази тої води ковтнути. І царьова дівка зразу заговорила.

Цар дуже втішився і зробив велику гостину. А дівка поздоровіла, почала ходити й їсти. Цар повів:

— Я тобі даю свою дівку за жону. Будеш моїм зятьом. Такого й такого числа будем справляти весілля. Якщо ти маєш якусь фамілію, то давай запрошення на весілля.

Так він і зробив, запросив на весілля свого старшого брата. Брат дістав запрошення і подумав: «Що таке, що про мене такий і такий цар знає? Чого він мене запросив на весілля?» І поїхав старший брат до царя. Приїхав він до царя, дивиться, стоїть під коруною з царьовою дівкою якийсь пан, якраз подібний до його брата. Але він брата не спізнав. А брат його зразу спізнав. Молодший брат підійшов до старшого, пообіймав його і поцілував. І йому повів:

— Я тобі, дорогий брате, дякую за тото, що ти мені повиймав очі.

А старший брат так ся напудив, що зомлів. Але брат його підняв, прочутили його і почали гостити. І браття стали собі говорити. І старший брат зазвідався:

— Що з тобою сталося, що ти провидів?

Він йому повів:

— Було атк і атк. Я собі в тому озері промив очі й провидів. І набрав собі в флященята тої води, і вилікував нею царьову дівку, і тепер я буду царьовим зятем.

А старший брат каже:

— Брате мій дорогий, вийми ти мені очі і повези мене на то місце, де я тебе завіз.

— Я тобі очі виймати не буду, — сказав молодший брат. — В мене суть такі, що тобі виймуть. І відвезуть тебе на тото роздоріжжя, де я був.

Викликав цар гайдуків, запрягли коней і повезли старшого брата на тото роздоріжжя. Гайдуки вийняли йому там очі і його там лишили. І поїхали. А вночі прилетіли три лебідки, три сестри, скупалися, підлетіли на липу і почали говорити. Найменша сказала:

— Ми вперед перевірме, чи не є тут кого.

Вони злетіли, перевірили і найшли того без очей. І перетворилися лебідки на людей, взяли його і кинули в то озеро. І він там заллявся.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2 (1698). Як менший брат Правду шукав. СУС613. 9 січня 1988 р. Бурядник Михайло Якович (1929). Львівська область, Турківський район, село Либохора