☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як молодий пан біду глядав
Українська народна казка Закарпаття

Був такий молодий пан, що не знав, що то таке біда. І пішов він біду глядати. Ішов, йшов та увидів боцька в млаках, в осоці. І він звідається: — Що то є?

— Та, — каже, — біда.

Пішов він ід’тій млаці, із себе шмаття злупив, роздівся та й за тим, та й за тим. А воно ходить по млаках. Та й їмив тото молодий пан. Приходить на берег, а його шмаття вже не є. Хтось украв. Він голий. Уже видить, же то біда. Але в руках має того боцька. І ганьбиться йти, бо голий. Прикрався д’єдній хижі. Сховався в фасолище і чекає, поки вечір буде. А того боцька прив’язав він.

А в тій хижі дома була сама ґаздиня. Ґазда із слугою пішли у варош. Голий так всунувся до хиж, що ґаздиня не виділа. А той боцьок остався прив’язаний надворі. Голий сховався під постіль та й відтам позирає.

А ід’тій ґаздині ходив піп. Вона ладить добре їсти, бо ґазда поїхав у варош і не скоро вернеться. Про попа ладить. І прийшов там піп. Піп з ґаздиньою гостяться, а той під постіллю. А ґазда приїхав волами з вароша, загримів у двері. Піп — під постіль. Уже два є під постіллю. Голий тихо говорить до попа:

— Дай мені своє шмаття.

А той, рад-не-рад, дає, бо боїться. Ґазда ще пішов до стайні, а вона покивала того, що вбрався в попове шмаття. Думала, же то піп.

— Утікайте.

І той, що біду глядав, вийшов, а піп лишився. Ґазда ввійшов до хиж, а той, що за біду не знав, надворі. А піп під постіллю. Той, що біду глядав, ввійшов назад до хиж. І боцька приніс. А ґазда питає його:

— Що то є?

— То, — відповідає, — віщівник. Він добре віщує.

А жона зробилася дуже хвора. Ґазда із слугою їдять, а той подавив боцька, а боцьок покивався.

— Що воно говорить? — дивується ґазда.

— То говорить, же їсте пісне, а є наварене й поховане щось добре.

— Є там курка та пироги.

— Ану най ще щось віщівник повість, — говорить ґазда. Заплатіть, то віщівник скаже. Ґазда заплатив. А той покивав боцька.

— Що він каже? — питає ґазда.

— Каже, що у вас є нечистий дух у хижі. Кеть мені заплатите, то я його з хижі вижену.

— Заплачу, — пропонує ґазда.

— То кладіть огень і грійте води теплої.

Наклали огень, гріють води. Ґазда платить, що лем той хоче, аби лем жона здорова була. Коли нагрівся окріп, він почав бризкати по стінах, нечистого духа виганяти. Та під постіль улляв, а піп відтам вихопився та й ґазду звалив серед хижі. А ґазда міркує:

— Чому б то жону не звалив нечистий дух, як утікав, а мене звалив? Продай мені, чоловіче, тото.

Та й дав йому ґазда за того боцька двісті корун. Той пішов собі з грішми. І вже знав, що таке біда.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області 9 липня 1988 року Скрипич Николай Васильович (1905 року народження)