Українські народні казки

Як молоді сороки попалися лисові

Українська народна казка про тварин

Одна сорока вивела свої діти у луг, аби ся учили ловити миші, маленькі курятка їсти та й скреготати. Каже до них стара: «Ви коби училися скакати по галузках, а я іду тим часом та й іму яке курятко, та й будете харчувати». Полетіла она у село, а молоді сорочата скачуть собі та й учаться скреготати. Але іде лугом лис. Іде лис та й каже до себе: «О, це файні, молоді, годовані сорочата, варт би якось їх дістати!» Підходить він під то дерево, що они на нім сиділи, та й ліг собі і каже: «Які ви, сороки, завеликі, такі-сте зарозумні!» А они понатягали голови у долину та й кажуть: «А хто то там? А хто то там?» Каже лис: «Я — курій!» — «Курій? Та наша неня пішла по курята у село, зараз нам принесе, а ми будемо їсти». Каже лис: «А я вам не кажу, що які-сте завеликі, такі-сте зарозумні?! Та то ваша неня у мене була. Прилетіла та й каже: «Курію, курію! Ти би не продав для моїх сорочат зо двоє курят?» А я їй кажу: «Чому би ні? Я і всі продам, коби лиш хотіли їсти мої курята, бо дуже тверді». А ваша неня каже: «Коби запробувати одно, якби могли їсти, то я би купила усі у тебе».

Каже він тото, а сорочата дивляться на него та й слухають, що він каже. Але лис каже: «Кажу я вашій нені: «Ану я понесу їм одно куря, най запробують; буду видів, як зможуть їсти, то вернуся та й понесу їм решту». Та я вам приніс осьде одно куря на пробу». А сорочата як то вчули, як зверещали з радості, то на півмилі було чути. Каже лис: «Огі на вас! Та чо верещиш одна з другов? Ходіть сюди!» Злетіли они на найнижчу галузку, а лис каже: «Як ви будете так ся рвати над курям, як кричите, то нема вам що і показувати. Ви маєте пробувати, ци мете могли їсти, ци ні мої курята». Каже: «Будьте тихо, будьте спокійні, то буде добре. Я, — каже, — зараз вам покажу, як маєте ся до того куряти брати». Та й сів собі на задні лабки, а хвіст пустив перед себе помежи ноги та й каже: «Аді, оце куря; ходіть та трібуйте».

Сорочата одна за другов — п’ять їх було — як попадали з дерева та причепилися до його хвоста і скубуть, кожда хоче покушати. Каже лис до них: «Хутко, хутко, сараки, притискайте дзьобочками, котра перша угризе, тота ціле куря до гнізда понесе».

Сорочата як то учули, та й пилують, дзьобають скоро, що котра може скоро, а лис лиш припав та й три приліг, одну у лаби, а одну у зуби — та й хруп-хруп, поїв усі. Но, з’їв він ті сороки та й облизався і ліг спати. Але прилетіла стара сорока, держить у дзьобі маленьке курятко та й кличе:

— Ходіть, мої солоденькі, маленькі, Маю для вас курятко жовтеньке.

А лис ся обзиває:

— Сховай собі, стара, на обід, Бо твої діти пішли у мій живіт.

Як молоді сороки попалися лисові. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 56. Зап. А. Онищук в 1913 р. у с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина) від І. Сандуляка. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 387—388.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.