Українські народні казки

Як одуд мстився чоловікові

Українська народна казка про тварин

Бо то одуд хвалився перед другою птицею, що він має дуже ладні діти. «Та що ж, — каже тая птиця, — що вони ладні, коли не хрещені?» — «Ну, як же би їх похрустати?» — каже одуд. А та птиця каже: «Я тебе нараджу: тут є лисий піп, то він тобі їх похрустає». — «Ну, ходім за тим попом».

Беруть і летять. Веде його тота птиця під скалу, а там був лис. І каже вона до того лиса: «Ходи-но та похрустаєш мені діти». — «Дуже добре», — каже лис. «Але то ти — лисий піп?» — каже одуд до того лиса. «А я!» — каже. «Ну, то ходи ж хутенько!» Бере лис біжить, а вона його з одудом провадить вперед. Прийшли до того гнізда. Лис недовго думав, взяв та поїв тоті одуденята. Допіро каже одуд: «А що ж ти мені доброго зробив?» — «А що ж? — каже лис. — Та же я їх похрустав!»

Лис собі попоїв, положився під скалою і лежить. А одуд з великого жалю полетів за хортом до двора Прилетів і каже: «Ей, будь ласкав, ходи зо мною та зловиш лиса». Але хорт каже: «А як же я піду, коли я голодний? Зроби так, — каже хорт, — щоби я наївся, напився і посміявся, то ти його зловлю». — «Ну, добре», — каже одуд. А тут, як на тоє ж, щойно панам дали на стіл обід. Одуд тут влетів до покою, сів панні на чоло і клюкає. Вона тут наробила крику. Одуд тут з покою та до пекарні. Тут всі — за ним, щоби конечне його злапати. А хорт тут з-під стола, повиїдав все і вибіг надвір. Дивиться одуд, що вже ся хорт справив, — вилетів надвір. А льокай точив в льоху вино до столу. Він тут влетів до льоху та тут зачав літати. Той покинув вино, далій за тим одудом, тут скрутився по льохові та надвір. А хорт вбіг до льоху, напився вина доволі, вибіг надвір і чекає на одуда.

Надлетів одуд і каже до того хорта: «А що ж? Вже ся наїв і напив? Ходи ж, тепер ще ся посмієш та підемо того лиса лапати». Влетів знов одуд до покою, сів панні на чоло і давай дзьобати. Тут наробили знов крику, що «той самий одуд знов прилетів!» Каже пан: «Ну, не полошіть! Я його зарубаю!» Взяв ніж і но хотів по нім вдарити, він (одуд) злетів, а пан як махнув, та й розтяв панні чоло! Та тут в крик, всі помішалися: що то за такий одуд! Хорт сидів собі під столом, посміявся, вибіг надвір і каже: «Ну, вже-м ся наїв і посміяв. Ходім же тепер лиса ловити».

Прийшли на тоє місце, де той лис. Одуд прилетів над нього і все над ним: «Вуд! Вуд!» Лис як зірвався, та в ноги! А хорт тут за ним, іно-іно туж злапати! Лис видить, що вже нема як тікати, та під підводи! Якісь-то люди їхали з дороги. Але вони дивляться, що тут лис мотається, та тут один за дручок! І но хотів вдарити лиса, та не попав по нім, іно по хортові. Та й забив хорта. А лис втік.

Допіро одуд став дуже недобрий на того чоловіка, що він забив хорта, і каже йому: «Ну, коли-сь мені забив хорта, то я ти тепер так зроблю, що будеш мати сім бід, а восьмий прибідок». Але тоті люди везли дьоготь куфами. Допіро одуд вилетів на того чоловіка бочку, сів і клюкає дзьобом і каже: «Коли-сь мені забив хорта, то я ти розіб’ю куфу з дьогтем!»

Той чоловік видить, що одуд вже недалеко добирається до куфи, взяв собі дручок, хотів одуда забити. Та як вдарив по куфі — і розбив, і весь дьоготь витік назем. «А кроть же твою матір із одудом! — каже той чоловік. — От вже одна біда!» Але одуд не контентується тим; сів кобилі на голову і дзьобає. Чоловік розсердився: «От ще, — каже, — побліка! Задзьобає і кобилу!» Взяв знов дручка. І но хотів його вдарити — той злетів; а він як потягнув дручком — і забив кобилу на смерть. «От вже, — каже, — друга біда!»

Одуд взяв полетів іще до його дому. Прилетів туди, сів його дитині на голову і дзьобає. Дитина наробила крику, а той таки дзьобає. Жінка тут як хватила коцюбу! І но хтіла забити одуда, — той стріпався і злетів; а вона як махнула — та й забила дитину. А одуд взяв та й полетів. От і третя біда. Журиться жінка, що «де ж то! Сама свою дитину забила!» Аж тут приїжджає чоловік. Вона зачала йому розказувати: «Ах, чоловіче! Що я зробила!» — «Ну, що?» — «Та то, чуєш, прилетів якийсь одуд, сів дитині на голову і зачав клюкати. Я хотіла його забити. Він, шельма, злетів, а я як вдарила — та й забила-м дитину». А він каже: «Говори! Говори! Та же я через нього собі і куфу розбив, весь дьоготь витік, ще й кобилу забив! Але щоби він ся мені попав, то я не знаю, що би з нього зробив: чи з’їв, чи роздер! Навіть сам не знаю, щоби з нього зробив».

Аж тут знов прилітає одуд до хати. Той тут за ним, сюди не туди, — зловив: «Ага! — каже. — А тут ти ся мені попав в руки, проклятий! Ну, що би тут з ним, жінко, зробити?» — «Зарізати!» — «Ну, що ж то! І не надивлюся на нього». — «Роздерти!» — «Также! Але лучче я його з’їм». Казав жінці дати масла, намастити його добре маслом, сюда і туда, взяв і ликнув. Ну, ликнув, та й вже і не по одудові [...]

Як одуд мстився чоловікові. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 248/А. Зап. в середині XIX ст. на Поділлі. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 297-300. Паралелі: Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 1, Чернигов, 1895., стор. 145—147; Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 2, Чернигов, 1897., стор. 4—6; Сборник материалов по малорусскому фольклору. Собрал Ал. H. Малинка, Чернигов, 1902., стор. 326—327; Гуцульщина. Написав проф. Володимир Шухевич, ч. V, Львів, 1908., стор. 162—165; В. Н. Ястребов, Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии, Одесса, 1894., стор. 164—165; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 402—404; Афанасьєв, стор. 95—97; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор. 793—794; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 463; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 76. Див. також: Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 100, арк. 343.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.