Українські народні казки

Як оніміла дівчина

Українська народна казка Бойківщини

Була собі дівчина, мала дитину. Та й каже: «Нащо мені тої дитини? Я її десь дію, лишу». Поклала її в кошик, ніби несе на базар яйця продавати. Та й думає: «Дійду до тих корчиків і там її лишу». А тут ні звідти, ні звідси взялась якась жінка. Та й питається її:

— Де ти йдеш? Вона каже:

— Несу на базар яйця продавати. Каже та жінка:

— То продай мені. А вона:

— Нє, бо там я собі дорожче озьму. А тота жінка каже:

— Я тобі дам дорожче.

— Нє, я не хочу, — каже дівчина, — я собі на базар несу. А жінка каже:

— Давай, давай. Я знаю, в тебе там дитинка.

А то була Матінка Божа, і вона знала все. Взяла з собою тоту дитинку на небо і назвала її Марійкою.

Росла Марійка на небі дуже файна, вродлива, розумна. І сказала їй Матінка Божа, би до всіх покоїв собі ходила, лиш до одного ні. Але вона подивилася і до того покою, що їй заборонено було. А там було много всяких дорогоцінностей, і вона вибрала собі один перстень на палець. Та й завила палець, аби не видно було.

Прийшла Матінка Божа і зачала її питати:

— Що в тебе, Марійко, з пальцем? А вона:

— Я ся врізала.

— То, — каже, — дай я тобі зав’ю файно.

Марійка каже, що не треба, буде й так. А Матінка Божа:

— Дай-дай, я знаю, що в тебе там перстень. Віддай. А вона не хоче.

— Віддай, бо підеш на землю. А вона не хоче віддати.

— Віддай, бо будеш німа.

— Най буду.

І стала вона німою, і спустили її на землю. Попала в якесь царство. І де їй дітися? Попала на царську кухню. Кухар каже:

— Най іде д’мені начиння мити.

Робила вона коло кухаря, помагала все. І дуже стала всім їда смачна. Цар зачав питати:

— Що таке? Поміняли кухаря чи що? Чому їда така смачна стала? А йому кажуть:

— Кухар той самий, лише якась помічниця є в него нова.

Цар пішов подивитися, яка файна дівчина, то аж здивувався. Але ж не говорить дівчина, німа. При обіді цар розказав, яка є помічниця коло кухаря, файна дуже, лиш німа.

Пішов туди подивитися царевич. Подивився і сказав, що мусить з нею оженитися. Його відговорювали, а він каже, що мусить її взяти, і все.

Ладяться вже на весілля. Тоді прийшла до неї Матінка Божа та й питається:

— Що, Марійко, віддаєшся?

А вона покивала головою, бо не говорить, німа.

— То, — каже, — віддай перстень. Вона стягла перстень з пальця та й каже:

— Нате.

Заговорила. А Матінка Божа дала їй другий, ще кращий перстень і поблагословила її. Справили весілля. Всі в царстві дуже врадувалися, що вона заговорила. А після весілля файно вони жили.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
24 жовтня 1994 року
Оповідач: Драч Юлія Юліянівна (1934 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.