Українські народні казки

Як опришок налякав пана

Українська народна казка Гуцульщини

Був оден опришок. Дуже сильний був. Таким він був вроджений. Щоби як його хто довбнею вдарив, його тіло не боліло. Але це ще, знаєте, було за панщини, дуже давно було. Був тоді в однім селі дідич. Дуже поганий для людей був. Дуже змушував людей, щоб на него робили. Що вже люди не плакали та не нарікали на того дідича, нічого не помагало. Надішле гайдуків у село, гайдуки сперуть нагайками чоловіків, жінок, парубків, дівок. Мусили люди іти на дідичеве поле робити.

Одного разу зійшлися люди на толоку — а це було в неділю — та й радяться, що мають робити. Не збірували вже стільки в дідича мучитися. Як би показати дідичеви страху, аби дідич трохи попустився? І каже оден:

— Є на другому селі дужий чоловік. Він нічого не боїться. Ми складім по пару грошів, даймо йому і попросім, аби він нашого дідича трохи напудив. Він не має ні хати, ні господарки. Нічого йому не буде за це.

Та й пішли і відшукали того опришка. А опришок каже їм, тим людям:

— Я не хочу ваших грошей мозольованих. Я переберуся на старця та й зайду до того дідича на подвір’я, та й буду чатувати, коли він вийде на ґанок. І я його хапну під паху, як мотиля. І лиш дим та нитка за ним буде. Я знаю, куди його взяти. Ви не журіться. Вже більше він не буде знущатися над вами.

І так він зробив. Пан якраз виходив вечорком пролюфтуватися на свіжім повітрі. А опришок, перебраний на старця, як хапне дідича під паху. Набив йому клоччя в рот, аби не півкав, та й пішов з ним у ліс. Та прив’язав його до бука, витяг йому клоччя з рота та й каже:

— Знаєш, дідичу, де ти находишся?

А то саме розвидалося, бо то було літньої ночі. Ніч маленька була.

— Та ні, не знаю, — відповідає дідич.

— Це на моїм фільварку ти находишся, а не на своїм. Ти знаєш, за що я тебе викрав?

— Ні, не знаю, — каже дідич.

— А я знаю, — каже опришок, — мені всі люди з твого села сказали, що ти дуже людей мучиш.

Каже дідич опришкови:

— Вижу я добре, що я можу тут погинути в тебе. Підписуюся тобі, що дам тобі багато грошей. Скільки хочеш. Лиш пусти мене живим.

Опришок каже:

— Я не хочу твоїх грошей, лиш попустися людей, аби люди не плакали на тебе.

Сказав дідич:

— Але робити в мене люди мусять, бо людям треба жити. Та й мені. Я тільки можу плату підвищити.

Відв’язав опришок дідича від бука.

— Ну дивись ти мені. Я побачу, чи ти так будеш робити. Поцілував дідич опришка в руки й ноги за те, що обдарував йому життя, та й сказав йому:

— Через тиждень би ти перепитувався в людей. Опришок сказав:

— Гай-гай, іди. Я знаю це без тебе.

Від того часу дідич добре поводився з людьми. Так, що люди не нарікали. Але бо то найшовся пан над паном.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
23 березня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.