Українські народні казки

Як орач подоїв цапів

Українська народна казка Бойківщини

Посходилися міністри й барони до короля Матяжа. І там ся гостили, а після гостини зібрав король мадярських міністрів і баронів і їм сказав:

— Ходім подивитися по поли. Подивимося, як люди працюють, як збіжжя сіють.

Пішли вони дивитися, і там єден орач сидить на плузі і курить собі файку. Він курить, а тут приходить Матяж-король.

— Добрий день!

— Добрий день.

— Чи спізнаєш мене? — мовить.

— Спізнаю вас, королю. Матяжу.

— Сказав тобі хто чи сам спізнав мене?

— Спізнав вас сам.

— Ну то добре. А скілько ти тут заробляєш?

— Три золоті.

— А де тоти три золоті діваєш?

— Єден, — мовить, — золотий лишаю собі на поживу, одним довг віддаю, а еден у довг даю.

— Ага. То, — мовить, — дуже мудро, дуже мудро. А як тобі ще далеко?

— Як далеко? Та як волам поза роги.

— То вже поваго, — мовить король Матяж. — А скільки тобі ще лишилося з тридцять двох?

— З тридцять двох мені вже лишилося хіба десять.

— То вже недобре. А чи подоїв би ти ще цапів?

— Та би доїв, королю Матяже, але, — мовить, — нема їх.

— Тепер я відходжу. То, що ми говорили, би-сь нікому не виказав, поки не увидиш моє лице.

— Добре.

І пішли вони собі під ліс, король Матяж і міністри. Полягали в холодок і мовить король Матяж:

— Слухайте, панове. Ви відгадайте, викажіть мені, що то я тайно з тим орачем говорив. Що то за таємниця у нас з ним була? Котрий викаже мені, то, дам йому великий чин. А лягаю собі на півгодини спати, а ви думайте собі.

Він собі ліг, а вони єден по другому, єден по другому, та й пішли д’тому орачеви. Прийшли д’орачеви та й питаються:

— Розкажи нам, що ти говорив з королем Матяжем? Ти повідав, же три золоті заробляєш. Єден тобі на поживу, другий, — мовив ти, — довг віддаєш, а третій у довг даєш, на борг.

Зняв орач шапку і мовив:

— Ану про золотівці всі мечіть.

Їм тамка було п’ятьдесять або шістьдесять. Кожний кинув йому в шапку по золотівці, і він їм розказав. Мовить:

— Єден золотий собі, другий боргую, бо діти годую, а на третій старих родичів годую, довг їм віддаю.

А ті пани питають:

— А що то король питав вас, коли казав: «Як далеко?», а ви сказали: «Як волам поза роги»?

— Ага. Дуже добре. По золотівці мечіть.

Кинули вони йому по золотівці. Мовить він:

— Він питався, як далеко я виджу. А я сказав, же так, як волам поза роги.

— А що він мовив: із тридцять двох скільки ся лишило?

— Мечіть про золотівці.

Вони третій раз йому кинули по золотівці.

І він мовив:

— Треба знати, же молодий чоловік має усе тридцять два зуби. А я сказв королю., що в мене хіба десять ся лишило.

А вони взлостилися та й кажуть:

— А король казав, щоби ти це не виказав, поки його лице не увидиш.

А орач мовив:

— А на грошах, же ви мені дали, чиє лице? Не короля нашого лице?

Тоді вони вернулися до короля і сказали йому, що вже все знають. І стали звідувати, аби він сказав, що він говорив з орачем про цапів. А король Матяж мовить:

— Той орач продоїв вас, як цапів, видоїв до одного шеляга з ваших кишень.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

121 (2331). Як орач подоїв цапів. СУС 921А+921F*. 26 серпня 1990 р. Драч Антон Григорович (1909). Львівська область, Турківський район, село Ісаї