Українські народні казки

Як осінь сало забрала

Українська народна казка Покуття

Були ґазди, чоловік та й жінка. Мали вони свиню та й зарізали її. Трохи їли, та й каже чоловік жінці: — А це лишаєм, бо ще осінь прийде. Та й ходив якийсь старець. І прийшов до тої жінки. А чоловіка не було дома, пішов у поле орати. Той старець називався Антось. А жінка питається:

— Як ви називаєтеся?

— Антось, — каже він.

— Та як, як? Осінь?

А він уже по її словах іде та й каже:

— Ага.

— То зачекайте, мій чоловік лишив сало на Осінь. Казав, що прийде Осінь.

А той каже:

— Якраз я того й прийшов.

Жінка склала йому в мішок сало і завдала на плечі. І він поніс. А ввечір тої днини чоловік приїхав з поля з роботи. А жінка хоче ся похвалити. Та й каже:

— Чоловіче, була в нас Осінь і забрала солонину. Ту, що ти казав лишити на Осінь.

Каже чоловік:

— Як це так? Яка осінь?

— Та прийшов оден і сказав, що називається Осінь. І я солонину зрихтувала в мішок, завдала йому на плечі, і він поніс.

Так каже, як було. А чоловік їй каже:

— Жінко, яка ти дурна. Лишаю тебе і йду в світ. Як ще найду таку дурну, як ти, то вернуся до тебе, а як не найду, то вертатися не буду.

І пішов він у світ.

Іде він, а жінка б’є віником курята коло квочки. Б’є за те, що цявкають, бо не хоче квочка дати їм цицьки. Цей чоловік каже:

— Жінко, нащо б’єте курята й квочку?

— Не хоче дати курятам цицьки, а вони цявкають.

— Ви маєте жорна? — питає він. Вона каже:

— Є.

Він зайшов і змолов кукурудзів на крупи. І дав курятам крупів, вони попоїли і вже не цявкали. І жінка йому подякувала.

— Ой, як ви, — каже, — ґаздуню, файно зробили.

І пішов він від неї. Іде далі, дивиться, а жінка корову на хату гонить. Поклала драбину та й тягне корову, аби на хаті бур’ян спасла. А він каже жінці:

— Ви маєте серп?

— Є, — каже.

Виліз він на хату і той бур’ян зжав. І скидав на землю, і дав їсти корові. Жінка подякувала та й каже:

— Дай вам Боже здоровля! Як ви це мудро зробили!

Іде він далі, дивиться, а там хата покладена, а вікон не вирубали. І жінка решетом ловить сонце і несе в сіни. Хоче занести сонце до хати, щоб було видко. Він каже:

— Ви маєте сокиру?

— Маю, — каже вона.

Дала вона сокиру, вирубав він вікна. І стало видко в хаті. І жінка йому подякувала.

І тоді цей чоловік вертається д’хаті, бо вздрів, що є ще дурніщі від його жінки. І вже вони жили обоє разом.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Балинці, Снятинського району, Івано-Франківської області
6 вересня 1987 року
Оповідач: Палій Іван Николайович (1925)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.