Як осінь сало забрала
Українська народна казка Покуття
Були ґазди, чоловік та й жінка. Мали вони свиню та й зарізали її. Трохи їли, та й каже чоловік жінці: — А це лишаєм, бо ще осінь прийде. Та й ходив якийсь старець. І прийшов до тої жінки. А чоловіка не було дома, пішов у поле орати. Той старець називався Антось. А жінка питається:
— Як ви називаєтеся?
— Антось, — каже він.
— Та як, як? Осінь?
А він уже по її словах іде та й каже:
— Ага.
— То зачекайте, мій чоловік лишив сало на Осінь. Казав, що прийде Осінь.
А той каже:
— Якраз я того й прийшов.
Жінка склала йому в мішок сало і завдала на плечі. І він поніс. А ввечір тої днини чоловік приїхав з поля з роботи. А жінка хоче ся похвалити. Та й каже:
— Чоловіче, була в нас Осінь і забрала солонину. Ту, що ти казав лишити на Осінь.
Каже чоловік:
— Як це так? Яка осінь?
— Та прийшов оден і сказав, що називається Осінь. І я солонину зрихтувала в мішок, завдала йому на плечі, і він поніс.
Так каже, як було. А чоловік їй каже:
— Жінко, яка ти дурна. Лишаю тебе і йду в світ. Як ще найду таку дурну, як ти, то вернуся до тебе, а як не найду, то вертатися не буду.
І пішов він у світ.
Іде він, а жінка б’є віником курята коло квочки. Б’є за те, що цявкають, бо не хоче квочка дати їм цицьки. Цей чоловік каже:
— Жінко, нащо б’єте курята й квочку?
— Не хоче дати курятам цицьки, а вони цявкають.
— Ви маєте жорна? — питає він. Вона каже:
— Є.
Він зайшов і змолов кукурудзів на крупи. І дав курятам крупів, вони попоїли і вже не цявкали. І жінка йому подякувала.
— Ой, як ви, — каже, — ґаздуню, файно зробили.
І пішов він від неї. Іде далі, дивиться, а жінка корову на хату гонить. Поклала драбину та й тягне корову, аби на хаті бур’ян спасла. А він каже жінці:
— Ви маєте серп?
— Є, — каже.
Виліз він на хату і той бур’ян зжав. І скидав на землю, і дав їсти корові. Жінка подякувала та й каже:
— Дай вам Боже здоровля! Як ви це мудро зробили!
Іде він далі, дивиться, а там хата покладена, а вікон не вирубали. І жінка решетом ловить сонце і несе в сіни. Хоче занести сонце до хати, щоб було видко. Він каже:
— Ви маєте сокиру?
— Маю, — каже вона.
Дала вона сокиру, вирубав він вікна. І стало видко в хаті. І жінка йому подякувала.
І тоді цей чоловік вертається д’хаті, бо вздрів, що є ще дурніщі від його жінки. І вже вони жили обоє разом.