☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як пан грав на баяні
Українська народна казка Закарпаття

Жили собі в одному селі чоловік і жінка. На господарстві мали воли, корову, гуси, качки. Але літо було дощове, сіна заготували мало, а худобу взимку годувати треба. Ото жінка й каже:

— Чоловіче, пожени воли на торг і продай.

Як вирішили, так і зробили.

Вранці чоловік устав, зайшов до хліва, вивів волів і погнав на торг. День був щасливий, бо уже до обіду гроші за воли мав у кишені. Ще трохи повештався і рушив додому. Йде дорогою, йде і зрівнявся з каретою, в якій їхала одна пані. Придивився на неї, і вона йому дуже сподобалась. Ото іде він і говорить собі:

— Якби ця пані хоч раз зі мною погуляла, то я дав би їй усі гроші, які сьогодні дістав за воли.

Пані це почула і каже:

— Коли так, то ходімо до мене додому.

Зайшли вони до будинку, розділися, лягли собі на постелі за парни (подушки) і почали любуватися. У цей час зайшов до хати панії чоловік. Щоб відвернути його увагу, жінка сказала:

— Любий мій, дуже себе погано почуваю. Але якби ти мені пограв на баяні, то зразу полегшало б.

Пан не дуже добре знав грати мелодії напам’ять і змушений був дивитися на клавіші. Він грав, грав доти, поки йому не надоїло. А тим часом пані за подушками під ту музику любувалася. Як пан втомився, баян поклав на стіл, а сам пішов на двір покурити. А селянин заплатив пані гроші і пішов собі. Додому якось незручно було йти без грошей і він направився у місто на перехрестя, де людей наймають на роботу.

Уранці прийшов пан тої пані, з якою чоловік спав, і забрав людей із косами косити. А цей один залишився. Пан пожалів його і вирішив теж забрати. Але чоловік мовив:

— Як я буду косити, коли коси не маю.

— Не журися, — каже пан, — я тобі дам.

Чоловік приєднався до гурту, і вони пішли. Пан попереду, а селянин позаду. Ідуть вони, ідуть, а чоловік то зажуриться, то засміється. Пан дивився, дивився і ніяк не міг зрозуміти, що таке, чи він дурний, чи хворий і вирішив запитати:

— Що з тобою, чоловіче, ти раз журишся, потім смієшся?

— Та то, пане, ось що. Коли згадую, що всі гроші, які я дістав за воли, дав пані, то дуже мені на душі тяжко, а коли здогадаюся, що її законний чоловік грав на баяні в той час, коли я милувався з нею, то дуже мені смішно і весело.

— А ти не показав би, де то було і котра то пані?

— Чому ні, покажу.

Коли вони проходили мимо панського дому, пані вийшла на ганок. Селянин побачив її і каже:

— Ось це та пані.

Але пан нібито не звернув на це уваги.

Вечором, коли пан з усіма косарями розрахувався, запропонував цьому чоловікові піти до нього повечеряти. Селянин не відмовлявся, і вони прийшли додому. Тоді пан питає:

— Чоловіче, скільки коштують найдорожчі музиканти?

— П’ятсот карбованців.

— А скільки коштує кілограм найдорожчого м’яса?

— П’ять карбованців.

Пан звернувся до жінки:

— Жінко, давай сюди ті гроші, які дав тобі цей чоловік.

Жінка здивувалася, але винесла гроші. Пан повернув жінці п’ять карбованців, а собі за музику відрахував п’ятсот, а інші віддав чоловікові і сказав:

— На наступний раз, чоловіче, щоб ти знав, що найдорожча жінка коштує стільки, як один кілограм м’яса. А якщо хочеш любуватися під музику, то не забувай платити й за неї.

Як пан грав на баяні. Записав І. В. Хланта 25. 10. 1992 р. в селі Буштина Тячівського району Закарпатської області від Михайла Васильовича Хланти, 1941 року народження.

Подано за виданням: Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки. — Ужгород: Виробничо-видавничий комбінат “Патент”, 1993. — 230 с. — С. 35 — 37.