Українські народні казки

Як пан з мужиком змагався

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі був пан. Він так умів свиснути в палець, що ніхто не міг з ним зрівнятися. Але хотів той пан дурницею жити. Узяв собі в кишеню невеличку золоту монету та й пішов селами. Та й все попитується людей, хто може дужче від него свиснути. Хто дужче свисне, тому дає золоту монету. А хто буде пробувати та й не зможе, то мусить панови відробити рік задурно.

Та й іде той пан одною дорогою почерез село і надибає молодого парубка. Каже пан тому парубкови:

— Хочу тебе, парубче, щось спитати. Чи не чув ти, хто у вас найдужче свище в палець?

А той парубок каже:

— Я свищу. Я пасу вівці на полонині, та й то мені все пригодиться — свистати. Проганяю свистом вовків, медведів. А чого ви мене, пане, питаєте про цей свист?

— Я тому тебе питаю, бо й я можу так свиснути, що понад мене свистуна не найдеться. А хочеш у мене заробити оцю золоту монету? — питає пан.

— Хотів би, пане, чого ні?

— То давай свистати наві́кіті *. Якщо ти переможеш мене, твоя золота монета, а як я тебе, то маєш мені рік відробити.

Погодився парубок з паном.

— Свищіть ви перший раз, пане.

Пан як свиснув мужикови коло вух, то мужикови оглухли вуха і з очей сльози покотилися. Мужик засторопів, бо знав, що так не годен свиснути в палець. Та й каже панови:

— Ви так, пане, свиснули, що я аж на вуха не вчув. Аж сльози мені з очей покотилися.

Пан зареготався та й подумав собі: «Маю на рік робутника». Та й тримає в жмени ту золоту монету. Та й каже:

— Ану тепер ти свищи. Якщо мені вуха заткає і сльози підуть, то золота монета буде твоя.

— Най буде, пане, але нате вам оцю мою хустину та й зав’яжіть собі очі. Бо як я свисну, то вам може дуже на очі пошкодити.

— Ну давай ту хустину.

Пан зав’язав очі. А то, знаєте, давно мужики з палицями ходили, мода така була. Мужик як свиснув пана по очах палицею, пан імився за очі, так, що й монета впала на землю. Мужик вхопив монету в жменю та й почерез городи, поміж хати та й утік. Та й подумав пан: «От я трафив собі на свого». Та й вернувся пан додому. Пішов лікувати очі. Та й уже тоді зарікся, що не буде обдурювати простих мужиків.

* Наві́кіті — на змагання.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
23 березня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.