Українські народні казки

Як панський син біду шукав

Українська народна казка Буковини

Бідний чоловік не мав чим діти годувати і пішов за допомогою до пана.

— Добрий день, пане!

— Доброго здоровля. Що, Іване?

— Біда, пане, не мають діти що їсти. І сказав пан слугам:

— Наберіть Іванови мішок жита. Най діти їдять.

Взяв Іван мішок жита, поніс. Змолов, діти кілко-то їли і з’їли його. Знов приходи Іван до пана.

— Добрий день!

— Доброго здоровля. Що там, Іване?

— Біда, пане. Не мають діти що їсти. Сказав пан наймитам:

— Наберіть Іванови мішок пшениці, най діти їдять. З’їли ту пшеницю Іванові діти. Приходи Іван і третій раз.

— Добрий день, пане!

— Доброго здоровля. Що там, Іване?

— Біда, пане. Не мають діти що їсти.

Дав щось там пан Іванови і відправив його. А в пана був син, парубок. Та й каже він:

— Тату, що це Іван ходи до нас з бідою та й ходи? Лиш у Івана має бути біда? Та й я іду біди глядіти.

А пан його розраджує:

— Не треба тобі біди знати.

А він таки наперся. І пан каже:

— Гай, всідлайте йому коня і най їде. Всідлали йому коня, і поїхав він біди шукати.

Цілий день їхав і не найшов біди. Вже сонце надвечір, вертається він додому. А близько під селом був став. Та й каже той панич сам до себе: «їхав цілий день, біди не найшов, то йду хоч у цьому ставі скупаюся». Прив’язав коня до калини, розібрався і пішов у воду. Лиш увійшов у став, а злодій зайшов і вкрав коня та все шмаття з него. Вийшов він з води — нічого нема. І подумав хлопець: «Оце вже біда». Що робити? Шмаття нема, коня нема і нема як добратися додому. Мерзне він голий.

Хлопчики гоня з поля худобу, а він забіг між ту худобу та й іде з нею до села. Бігом, бігом та й забіг до крайньої хата. А хлопчики кричать:

— Чорт! Чорт у хату побіг!

А хазяйка в той час доїла корову. Він думав, що знайде в хаті якусь сорочку або штани. Подивився — нема нічого. Він глип — а під припічком яма. Скочив у ту яму.

А до тої жінки та ходив піп. На печі сиділи діти. Вони побачили, що той скочив у яму, та й зверещали:

— Чорт! Чорт!

А вона зайшла з дійницею до хати та й каже:

— Бог з вами, то вам так ся привиділо.

Вона думала, що то піп заховався в ямі, бо мала з ним договір, щоб у разі чого в ту яму скакав.

Смерклося, чоловіка дома нема. Жінка зварила вечерю. Саме прийшов піп, а чоловік — на подвір’я: «Тпр-ру-у!» Піп і каже:

— На тобі. Вже й повечеряли. А жінка йому:

— Скачіть скоро в яму.

Скочив піп у яму. Та й намацав там голого панського сина.

А та жінка все робилася перед своїм чоловіком, що вона слаба. Поклала чоловікови на стіл їсти, а сама сіла на стілець перед піччю та й п’є горівку, та й буцім до писка, та й дає попови під припічок. Піп лиш узяв у руки, а панський син тихо:

— Дай мені, бо я скажу.

І піп дав йому, бо боявся. Вона взяла шматок м’яса та й подає попови під припічок. А панський син знов тихо:

— Дай, бо скажу.

Нагодував піп панського сина. Ще треба, щоб він його вбрав. Починає хлопець гумотіти: Ту-гу, гу-гу, гу-гу». Наспівує про себе. А піп йому:

— Тихо, я ж тебе нагодував.

— Дай штанів, то не буду.

Піп скидає штани і дає панському парубкови. А він знову гумотить: Ту-гу, гу-гу».

— Цить.

— Дай сорочки, то не буду.

Той дав і сорочку. Піп розібрався, а панський син убрався. І далі мугикає.

— Цить.

— Випусти, то не буду.

Хазяїн ляг спати. А панський парубок торкнув хазяйку, щоб вона його випустила. І та випустила його. Думала, що попа випустила, а випустила панського сина. Лишився піп голий у ямі, а панський син пішов собі додому.

Прийшов він додому, зняв з себе попівське шмаття, вбрав своє та й знов вернувся до тої хати. Збудив чоловіка та й каже:

— Ваша жінка слаба, бо її мучи чорт. Я ворожбит і все знаю. А чоловік йому:

— Що схочете заплатю, лиш би мені жінка очуняла. Каже «ворожбит»:

— Ідіть покличте ще два-три чоловіка.

Хазяїн пішов і покликав сусідів. «Ворожбит» їм:

— Станьте на дверях і коло вікон, а я буду виганяти чорта. Як він буде тікати, бийте його арапниками.

І сказав «ворожбит», щоб жінка нагріла окропу. Вона поставила воду, варить. І не знає, що там піп сидить, думає, що давно його випустила.

Взяв «ворожбит» баняк окропу і вилляв у ту яму. Піп відскочив. Тоді той другий раз увілляв. А як увілляв третій раз, піп вискочив, як голий з кропиви. А ті з арапниками коло дверей так налякалися чорта, що аж попадали зі страху. І піп утік небитий.

Прибіг він додому голий, а попадя питає, що з ним було.

— Напали на мене злодії і обграбували. Голого пустили, — сказав піп.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
12 серпня 1984 року
Оповідач: Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також