Українські народні казки

Як парубок втрачену наречену шукав

Українська народна казка Бойківщини

Жили собі чоловік і жінка і мали сина. Син Івась мав наречену. Пішла наречена в ліс по ягоди. Пішла та й пропала. А хлопець почав свою наречену шукати. Ішов він лісом, ішов. Мав з собою коня. Їде на кони лісовою дорогою і зустрічає старого чоловіка. Той чоловік бере на плечі дрова і не може підняти. Парубок був не лінивий, зліз з коня і піддав йому ту в’язку з дровами на плечі. А дідок хотів йому віддячити і дав клубок. Та й каже:

— Цей клубок стане тобі в пригоді. Як будеш іти лісом, побачиш роздоріжжя. Там росте великий дуб, на тому дубі сидить відьма. Будеш іти за тим клубком; як підеш вправо, то будеш жити, підеш уліво — загинеш, підеш прямо — буде погано.

Прийшов він до того дуба, наклав вогню. А на дубі щось шепче і сови кричать. Він повернув вправо і кинув перед собою клубок того діда. Клубок котиться, котиться, а він за тим клубком іде, йде. І зустрів по

дорозі в лісі ведмедя. Ведмідь без ноги, просить, щоб подав йому води. Парубок зліз з коня, набрав води і подав ведмедю. Той дав йому гребінь і каже:

— Він стане тобі в пригоді.

І думає парубок: «Що цей гребінь може мені допомогти?» Іде він далі і зустрічає по дорозі рибку, яка виплеснулась на берег. Лежить вона і каже:

— Скинь мене в воду, бо загину, — я стану тобі колись у пригоді. Парубок скочив з коня і кинув рибку у воду. Та й поїхав лісом далі. Заїхав у дебри, в хащі великі, а там хата, і з тої хати виглядає відьма. Така страшна, така страшна на вікні сидить. Крячуть ворони, сови кричать. Дивиться він — а на другому поверсі сидить дівчина, його наречена, і гукає до него:

— Ти ж мене лишив! Вирятуй мене!

Відьма послала своїх слуг, полонила його і замкнула. А парубок проломив ґрати, вдирається до тої кімнати, бере свою наречену, садить на коня і щодуху тікає — на кони тікають обоє.

Тікають вони, тікають, а слуги відьми доганяють їх. Женуться, і вже близько вони. Він дивиться — а тут річка, не може перейти. Але з’явилася рибка, та, яку він кинув у воду, ударила хвостом, і появився міст. Він перебіг через той міст. Набігають відьмині слуги і хотять перебігти, а моста вже нема. Затрималися вони, а він далі погнав. Але оглядається — ті все-таки перебралися через річку, кричать і доганяють його. Він кидає назад себе той гребінь — зробилася висока гора, і ліси, і дебрі. Тікає далі. А слуги відьми зосталися позаду.

Вибіг він на чисту, рівну дорогу і прибіг додому. Вже більше ті за ним не гналися. І повернувся він з нареченою додому, і поженилися вони. Живуть вони, поживають і хліб споживають, може, ще й до цього часу в своєму домі проживають.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
27 жовтня 1994 року
Оповідач: Поташник Микола Дмитрович (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також