Українські народні казки

Як парубок дівку побачив

Українська народна казка Гуцульщини

Була в одної баби дівка. Така файна, що її всі хотіли видіти. А хто йшов дивитися, то платив бабі. А один бідний леґінь хотів її видіти, але не мав чим заплатити. Прийшов до баби та й каже:

— Я би хотів вашу дочку увидіти, яка вона.

— Як маєш ґроші, то будеш ся дивити, а як не маєш, то не будеш. Він сказав, що не має, та й пішов геть. Та й стрічається з циганом.

Циган питає:

— Що ви такі смутні?

— А, ви нічого не поможете.

— А може, поможу?

Та й зачав парубок казати.

— Тут є в баби дуже файна дівчина. Я би хотів її видіти, та не маю чим заплатити.

А циган каже:

— Що там дивитися! Ти ще й спати будеш з нею цю ніч.

— Мені аби лиш подивитися.

— Ходи зо мною. Ми щось порадимо.

У цигана були ґроші. Пішли вони на базар і купили свиню. Та й ведуть її до тої баби. Та й каже циган:

— Ґаздинько, ви би не позволили, аби ми зарізали у вас цю свиню?

— Чому ні? Можете різати.

— Коби ви дали мені ножа, бо я не маю чим зарізати.

Баба дала йому ножа. А вони не ріжуть ту свиню, як то ся ріже, а тичуть ніж у свиню ззаду. Свиня кричить. Баба подивилася та й каже:

— Та як ви, ґаздо, ріжете свиню? То так ся не ріже. Ви не ріжете, а лиш мучите її.

Пішла баба до хати та й каже:

— Ганько, ану йди подивися, як свиню ріжуть нефайно. Дівка вийшла, подивилася та й каже:

— Мамо, покажіть їм, як різати свиню. І він уже подивився на дівку. Файна.

Зарізали ту свиню, розібрали її. Вони то поволи робили, не квапилися, аби ночувати в баби. Внесли все до хати. А циган каже:

— Ґаздинько, може, ми переночуємо у вас? Бо то вже ніч, нема куди йти. Щось би зготовили собі їсти, бо ми вже голодні.

— Та ночуйте. Готовте собі.

Дала їм баба баняка та й наклала ватру. Та й пішла. Ватра горить, а циган поставив баняк під піччю. Входить баба.

— Люди, як це ви варите їсти, що ватра горить, а ви поклали баняк під піччю?

Каже циган:

— Ми так і дома варимо.

— Та як так?

Пішла баба до хати та й каже:

— Ганько, ану йди подивися, як вони готовлять їсти паскудно. Прийшла донька подивитися та й пішла знов до тої хати. І парубок знов уздрів її. А циган каже:

— Чекай, ти ще будеш спати з нею. А дівка каже:

— Мамо, зготовте їм. Ви ж видите, що вони не вміють готовити. Приставила баба їм, зварила їсти та й насипала в миску, аби вони

їли. А сама пішла геть. А тоді входить, дивиться, як вони їдять, а вони обернулися плечима д’столови та й назад руками досягають, поза себе. Подивилася на то баба та й каже:

— Люди, як ви їсте? Я ще не виділа, аби хто так їв.

— Ми інакше не вміємо.

Пішла баба до тої хати та й знов каже:

— Йди, Ганько, подивися, як вони їдять паскудно. Я ще не виділа, аби хто так їв.

Прийшла дівка, подивилася, пішла до матері та й каже:

— Мамо, знаєте що? Ви погодуйте старого, а я погодую молодого. Сіла стара коло старого, а молода коло молодого. Та й годують.

Погодували, та й молода пішла до тої хати, а стара постелила їм ліжко, аби вони спали. А вони лягли поперек та й ноги на стіну поставили. Вбігає стара подивитися, як вони сплять. Та й каже:

— Люди, як ви спите? Та я ще не виділа, аби хто так спав.

— Ми інакше не вміємо спати.

Та й пішла баба до тої хати та й каже:

— Ганько, ану йди подивися, як вони сплять. Так нефайно сплять, що я ще такого не виділа.

А дівка прийшла, подивилася, як вони сплять, пішла до тої хати та й каже:

— Мамо, ви знаєте що? Ви приспіть старого, а я молодого.

Та як зачали спати, то й поженилися вони — стара з циганом, а молода з молодим парубком. Та й донині жиють вони.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
6 березня 1983 року
Оповідач: Матійчук Олена Дмитрівна (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.